Page 10 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Музейне відображення коеволюційних метаморфоз середовища і поведінки 9

етології» – наукового напряму, який займався вивченням поведінки тварин як адаптації
до навколишнього середовища в їхньому природному середовищі існування. Предмет
етології становлять закінчені, скоординовані поведінкові акти. Засновниками етології як
наукового напряму вважаються К. Лоренц та Н. Тінберген [11].
Досить точний і водночас універсальний аналіз чинників соціальної поведінки у
кризовий період зробив у 20-30-х рр. минулого століття російсько-американський
соціолог П. О. Сорокін – про вплив війни, революції, голоду, епідемії на інтелект та
поведінку людини, а також на її соціо-природну організацію. Він писав, що у разі
панування в суспільстві біотичних інстинктів продуктивна праця неможлива, бо
пануюча у країні верства усе привласнює. Економіка такого суспільства неминуче
прямує до повного краху, який і станеться рано чи пізно, «коли буде розкрадено все і
красти вже стане нічого» [12]. Найбільш пасіонарними будуть ті верстви та соціальні
групи, у яких обмежується найбільша кількість базових інстинктів і, навпаки,
противниками революції будуть ті верстви і соціальні групи, у яких відсутні або є
невелика кількість утиснутих інстинктів.
Подібно, як поведінковий базис спільноти охоплює усе різноманіття природничо-
соціальних комплексів, відповідно процес коеволюції відбувається не у лінійному, а
мережевому режимі та по різних функціональних платформах. Тому маємо
переплетені траси кількох складових коеволюції з різними метаморфозами процесу
взаємодії.
Біотична коеволюція – еволюційна взаємодія організмів різних видів, які не
обмінюються генетичною інформацією, але тісно пов’язані біологічно.
Антропогенна коеволюція – паралельна, взаємопов’язана еволюція біосфери і
людського суспільства. Неоднаковість швидкостей природного еволюційного процесу,
що відбувається дуже поволі (тисячі років), і соціально-економічного розвитку людства,
що відбувається набагато швидше (десятиліття), за умов некерованої формі взаємин веде
до деградації природи, оскільки антропогенний чинник виявляється дуже могутнім,
таким, що приводить не стільки до зміни видів, скільки до їх вимирання, і, зрештою,
вчинить глобальну екологічну катастрофу. Вихід полягає в регульованій, свідомо
обмеженій дії (поведінці) людини на природу, в побудові ноосфери, завданням якої має
бути не панування, а сприяння біосферним функціям.
Геннокультурна коеволюція – згідно з цією теорією, виникнення людського роду
відбулося не в ході біотичної еволюції дарвінівського типу, а в результаті
переплетення двох ліній успадкованої інформації – генетичної і культурної.
Суспільно-політична коеволюція – стан глобалізації і його наукове осмислення
свідчать про перехідний стан соціальної поведінки, що відкриває нові можливості,
формує різноманітні альтернативи, кидає серйозні виклики. Таке розуміння епохи,
сучасниками якої є ми, призвело до виникнення поняття «велика коеволюція». Тобто
йдеться про такі суспільні явища, які стають характерними для визначаючої кількості
країн (національно-державних утворень) і характеризують цивілізацію в цілому.
Коеволюційний підхід зміщує акцент у гносеологічному процесі з вивчення
структури, стану об’єктів на відносини між ними, на узгодження еволюційних змін. Це
дозволяє перейти від дослідження сутності до розгляду їхнього існування, відновити
контакт об’єкта з реальним світом. Такий підхід сприяє подоланню недоліків
редукціоністсько-аналітичної методології і створює передумови для осмислення