Page 5 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

4 Чернобай Ю.М.

Пандемія коронавірусної хвороби (COVID-19), спричинена вірусом SARS-CoV-2,
черговий раз виявила уразливість людини перед явищами планетарного рівня.
Біосфера не дозволяє забути, що впродовж кількох геологічних епох на Землі панувала
виключно біота мікроорганізмів, маючи безмежні можливості до різнорівневої,
зокрема вірусної, еволюції [9]. Віруси давні супутники людини, вони усюдисущі і
становлять важливу ланку у симбіотичній комунікації організмів. Будь-які зміни у
біосистемах спричинені змінами довкілля. Услід за умовами життя змінюються
поведінкові реакції і мають місце коеволюційні перебудови. Часом ці перебудови
виглядають як катастрофи, хоча на рівні біосфери це неминучий процес подальшого
пристосування живого до умов, що змінюються. Таким чином, існує широке
інформаційне поле, яке потребує створення відповідного музейного наративу щодо
середовищно-поведінкових явищ і вартостей.

Глобалізація як об’єктивний етап коеволюції на шляху до ноосфери

Впродовж кількох геологічних епох на Землі панувала виключно біота
мікроорганізмів і це відповідь на запитання, який чинник у біосфері потужніший.
Вважається, що еволюційний процес відбувається через взаємодію трьох базових
компонентів – умов довкілля (екологія), видового генофонду (популяція) та соціальної
поведінки (етологія). Еволюція – це дещо більше, ніж розвиток структур на тлі
незмінності навколишнього середовища. До таких позицій наблизився видатний
ботанік, засновник науки фітосоціології, професор Вищої рільничої школи у Дублянах
Й. К. Пачоський (1864-1942). Теорію розвитку рослинних угруповань він, подібно до
Ч. Дарвіна, розробляв спираючись на принципи організації суспільних угруповань
[20]. Дисипативні структури, через здатність до самоорганізації та самовідтворення,
неминуче змінюють ценотичне та навколишнє середовище. У процесі самоорганізації
виникають нові принципи відбору – з’являються нові закони природи. Таким чином,
еволюція матеріальних систем породжує еволюцію еволюційних механізмів. Тому
закони самоорганізації, що діють на всіх рівнях ієрархічної структури Всесвіту,
виявляються не просто універсальними, а й родинними; не випадково аналогічними,
але гомологічними, тобто пов'язаними спільністю походження. Відстежуючи соціо-
психологічні проекції людського мислення на довкілля, К. Г. Юнг стверджував, що
наша психічна структура повторює структуру Всесвіту і все, що там відбувається,
дістає відтворення в нескінченно малому і єдиному просторі людського інтелекту [15].
Важливо, що перебіг історії людського суспільства не змінює, а вливається до
історії природи [19]. Разом вони утворюють безперервну природну історію природи і
людини. У концепції універсального еволюціонізму людина - не випадковість і не гість
в цьому світі, а найбільш активна і розумна сила природи. Тому майбутнє людства в
межах парадигми універсального еволюціонізму бачиться як спільна еволюція, або
коеволюція, цивілізації і геосфери, поступово об'єднує їх в єдину ноосферу [10].
Пануюча від ХІХ ст. картезіанська ієрархічна модель живого на межі ХІХ- ХХ
століть дістала статус компонента глобальної мережевої геосистеми. Сучасне довкілля
у різний спосіб фрагментоване. Напевно й поведінка людей та інших істот зазнають
такого самого стану. Фрагментація охоплює антропізований біогеоценотичний покрив
планети, охоплює усі об’єкти природокористування, а також економічні та правові
платформи сучасного світу. Спалах пандемії COVID-19 спричинив фатальну