Page 7 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

6 Чернобай Ю.М.

- втручання геологічної діяльності людини у перебіг природних процесів, що
властиві для біосфери;
- освоєння прилеглого до Землі космічного простору;
- використання нових технологій у добуванні енергії;
- свобода і рівність між людьми незалежно від рас і релігій;
- зростання впливу людської спільноти на прийняття рішень у стратегічних сферах
зовнішньої та внутрішньої політики;
- незалежність наукової думки і пошуку від усталених традиційних, релігійних,
філософських і політичних побудов;
- ментальне та позитивне ставлення до вільної наукової думки;
- багаторівнева система народної освіти і забезпечення достойного рівня життя для
населення;
- загальна доступність продуктів харчування, позбавлення населення від почуття
злиднів та безпорадності перед хворобами;
- розумне використання первинної природи Землі з метою зробити її здатною
задовольнити матеріальні, естетичні і духовні потреби зростаючого чисельно
населення; відмова від воєнних засобів розв’язання суспільних конфліктів.
Багато з цих ознак вже існують, але до інших, особливо у соціальній сфері,
проглядається ще досить далекий шлях. І проблема знаходиться не в природній, і
навіть не у економічній площині, а у соціальній, пізнавальній та психологічній сферах,
в тому, що можна об’єднати поняттям соціальної поведінки.
Категорія поведінки в системі дедуктивного (холістичного) підходу до
природничо-соціальних зв’язків, на яку наштовхували нариси В. І. Вернадського,
дістала суттєве підкріплення в другій половині ХХ ст. в дискусійній Гайа-теорії
британського біохіміка Дж. Лавлока [17]. Її розробкою він почав займатися з 1972
року. Певний час з ним працювала Лін Маргуліс [9]. Основні тези цієї теорії:
• життя на Землі не тільки адаптується до зовнішніх умов, але і саме породжує і
регулює їх;
• у глобальному масштабі живий світ створює і підтримує комфортні для свого
існування умови;
• складена з Землі та її органічного світу система (Дж. Лавлок назвав її «Гея») має
такі механізми саморегуляції обміну речовин, подібні до організму.
Уявлення про те, що глобальна система «Гея» аналогічна організму цілком
припустиме. Заперечення виникають лише тоді, коли прикметник «аналогічна»
замінюється дієсловом «є». Дж. Лавлок і його апологети стверджують: «Гея є живою
істотою», з чим можна погодитись тільки як з метафорою. Ще важче говорити про
науковість, коли мова заходить про містичну силу Геї. «Матір-Земля» –- основа
космогонії древніх греків, які шанували Гею як богиню землі.
Якщо перевести розмову в наукову площину, то В. І. Вернадський за п'ятдесят
років до появи гіпотези Дж. Лавлока вже сформулював наукові ідеї і підходи, на які
вона спирається. Паралелі очевидні, хоча усвідомлення зв’язку з цим сталося не
відразу. Обидва творця теорій про систему «Земля» здійснювали свої відкриття,
рухаючись практично в одному напрямку:
• від локальної до глобальної екології, від регіонів до всієї планети, від окремих
організмів до живого світу як єдиного цілого;