Page 6 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Музейне відображення коеволюційних метаморфоз середовища і поведінки 5

фрагментацію соціальної свідомості на дрібні острівці самоізоляції, що неминуче
дасться взнаки у наступному часі. І перші ознаки цих наслідків доведеться
розпізнавати у непараметричному компоненті соціо-екологічних комплексів – у
метаморфозах соціальної поведінки спільноти. Належним інструментом у виконанні
цих завдань володіє лише природнича музеологія [13].

Цілісність як вихідний критерій коеволюції

На наявність коеволюційного розвитку соціо-природних агломерацій вперше
описав професор ботаніки П. Геддес (1854-1932). Він вперше оцінив урбаністичні
регіони як цілісні природничо-соціальні системи, подібно до угруповань в оточенні
оселищ, що походять від фрагментів корінних угруповань [18]. Вже тоді, на межі ХІХ-
ХХ ст. він прогнозував дрейф соціальної психології в урбаністичному напрямку,
назвавши місто вершиною загальної еволюції
У кожному регіоні, як частині біосфери, існує мережа локальних популяцій, так
звана «метапопуляція». Вона здатна витримати фрагментацію, через поведінкові
механізми в екологічних нішах. Як виразну модель такої відпорності можна
розглянути комплекс мезофауни в ґрунтах Верхньодністерської алювіальної рівнини.
На сукцесійних етапах, чи то дигресії, чи демутації, бачимо переміщення функцій
розкладу мертвої органіки з підстилок до ґрунту та зворотно [16]. Іншим прикладом
можуть бути усталені лучні екосистеми в межах лісового та субальпійського поясів
Карпат, котрі є наслідком коеволюції за умов традиційного землекористування [7].
Історію цього процесу простежено по морфо-генетичних ознаках ґрунтів та залишках
популяцій фонових видів [3].
Фрагментація оселищ віддзеркалює фрагментацію діяльності, і зрештою соціальної
свідомості та поведінки. Метаморфози соціальної поведінки у кризовий час були
визначениі у 20-х роках минулого століття, коли війна, революція, голод, епідемії
діяли на інтелект та поведінку спільноти [12]. Їх чинниками названо: голод – інстинкт
травлення; зубожіння – імпульс власності; війна і державний терор – інстинкт
самозбереження; обмеження статевого інстинкту – на тлі розпусти; цензура і заборона
на міграцію – тиск на імпульси волі; гуманітарні обмеження – інстинкт ідентичності.
Швидкоплинність технократичних тверджень про верховенство людського розуму
над природою побудовані, як правило, на локальних та регіональних критеріях.
Широко цитовані постулати В. І. Вернадського про «наукову думку як глобальне
явище» [2] трактуються чомусь як наближення до глобального контролю над
біосферою [6]. Саме так, всупереч реальним фактам, стверджується перебіг процесів
гармонізації стосунків людини і природи. Слід нагадати, що В. І. Вернадський
оцінював діяльність людини як глобальну планетарну силу, включаючи
інтелектуальну діяльність. Але жодним реченням він не твердив про підлеглість
біосфери відносно цій силі, йшлося лише про співрозмірність з іншими планетарними
чинниками.
У працях В. І. Вернадського [1] була зазначена низка умов для переходу існуючої
біосфери у стан ноосфери. З них вирізняються такі, як:
- всеохоплююча заселеність усіх теренів планети;
- стрімкий розвиток засобів комунікації у глобальному вимірі;
- транснаціональні об’єднання, зокрема й політичні союзи;