Page 91 - NZDPM 34/2018

90 Капрусь І.Я.

В результаті проведеного аналізу встановлено, що низка таксонів колембол надає
очевидну перевагу горам, а не рівнинам, які були важливими рефугіумами для
ґрунтової біоти під час Валдайського зледеніння. Зокрема, гірські регіони середньої і
південної Європи виділяються підвищеними показниками адаптивної радіації таких
родів як Tetracanthella Schött, 1891, Сeratophysella Börner, 1932, Hypogastrura Bourlet,
1839, Deutonura Cassagnau, 1979, Friesea Dalla Törre, 1985, Superodontella Stach, 1949,
Onychiuroides Bagnall, 1948, Arrhopalites Börner, 1906, Pygmarrhopalites Vargovitsh,
2009, Hymenaphorura Bagnall, 1949. Натомість, для Арктики специфічних монтанних
форм, очевидно, є дуже мало і більшість таксонів, що виявлені у горах мають різні
типи зональних арктичних ареалів. Лише рід Corynothrix Tullberg, 1986 з найбільшою
упевненістю можна вважати аркто-гірським [11].
В останній час виявлені роди колембол, що мають диз’юнктивні аркто-монтанні
або бореально-монтанні ареали поширення. Це також є наслідком впливу льодовика
на сучасне поширення деяких таксонів у Євразії. Наприклад, рід Secotomodes
Potapov, 1988 трапляється у західно-сибірському секторі Арктики і в гірських
регіонах Кавказу та Алтаю, а рід Narynia Martynova, 1967 – в полярних і приполярних
регіонах північно-східної частини Сибіру, а також у горах Паміру і Тянь-Шаню [11].
Автохтонність розвитку фауни колембол, принаймні на території Карпат, можна
підтвердити також наявністю у її складі таких неогенових реліктових видів як
Morulina verrocosa (Börner, 1903), Tetrodontophora bielanensis(Waga, 1842),
Heteraphorura carpatica (Stach, 1934), Heteraphorura variotuberculata (Stach, 1934),
Oncopodura crassicornis Schoebotham, 1911 i Plutomurus carpaticus Rusek & Weiner,
1978 [43, 44]. Окремі види з цього ареалогічного комплексу трапляються також на
прилеглих територіях Західного Поділля, Розточчя і Волинської височини у складі
неморально-лісових угруповань. Найімовірніше, що ендемізм кримської фауни
колембол є відносно молодим. Виникнення кримських ендеміків пов’язуємо з
пізньонеогеновим періодом (пліоценова епоха), коли ця територія вперше
перетворилася на півострів.
Історія становлення фауни колембол Волино-Поділля й Українських Карпат
детально викладена нами раніше [7]. Виділені як автохтонні (реліктові та ендемічні),
так і алохтонні (голоценові) елементи досліджених фаун.
Для виявлення ключових у біотогенетичному плані регіонів (з автохтонним
формоутворенням) інформативним може бути застосування показника
співвідношення числа видів (S) до числа родів (G) [23]. При автохтонному збагаченні
складу дослідженої фауни, тобто за рахунок місцевого формоутворення, відбувається
зростання числа видів у межах існуючих родів і тому в цьому випадку показник S/G
буде високим. Алохтонне поповнення таксономічного складу (в результаті
імміграції) може бути пов’язане як із збільшенням числа видів в існуючій фауні
родів, так і з поповненням її родового складу поодинокими видами чужих для
дослідженої фауни родів. У цьому випадку співвідношення вид / рід може бути як
високим, так і низьким за величиною. Однак, у другому випадку буде вищим число
родів представлених одним видом. Проведений нами аналіз показника S/G для
локальних фаун колембол території України показав, що до регіонів з помітним
автохтонним формоутворенням колембол можна віднести лише Українські Карпати,
Західне Поділля і Канівські гори [12]. Міграційний характер мають переважно
рівнинні фауни колембол. Переважання алохтонних тенденцій у фауногенезі
колембол характерно для локальних фаун Волинського Полісся і Причорноморської
низовини. На панєвропейському широтному трансекті значення показника S/G для
локальних фаун колембол різко падає лише на межі арктичних тундр і полярних
пустель [10]. У фаунах лісостепових провінцій Євразії з заходу на схід