Page 96 - NZDPM 34/2018

Значення природно-історичних факторів у хорології різноманіття колембол 95

могли відігравати локальні центри консервації біоти на території Східноєвропейської
рівнини в льодовиковий період, із яких відбувалося розселення видів у
постгляціальний період. Лише окремі форми могли колонізувати звільнену від
льодовика територію з півдня і сходу. До подібних висновків про мультирегіональну
колонізацію ґрунтовими тваринами Західної Європи у постгляціальний період
прийшли також К. Фієра і В. Ульріх [30].
Деякі автори вважають, що історичні чинники мають помітний вплив на
просторову диференціацію біорізноманіття у невеликому інтервалі часу. Зокрема,
встановлено, що різноманіття дерев, ссавців і птахів на території Північної Америки
мало пов’язане з впливом останнього плейстоценового зледеніння [29].
Виходячи з проведеного аналізу, можна прийняти гіпотезу про автохтонний
розвиток біоти під час валдайського зледеніння на території Східно-Європейської
рівнини і низьку міграційну активність видів. Цю гіпотезу відстоюють також деякі
інші автори [17, 18, 20]. Точка зору про значну кількість рефугіумів лісової
рослинності в період пізньовалдайського зледеніння у Східній Європі
підтверджується також численними палінологічними даними [21, 41].
Для перевірки цієї гіпотези нами проведено кореляційний аналіз даних про видове
багатство локальних фаун колембол та їх відстань до імовірних рефугіумів лісової
рослинності в Східній Європі [18]. На території України такими рефугіумами, за
літературними даними [18], могли бути Подільська височина, Розточчя, Карпати,
Поліська низовина, Придніпровська височина, Кримські гори, а також молдовські
Кодри. Можна теоретично очікувати, що локальні фауни, які найближче розташовані
до імовірних рефугіумів біоти будуть мати більше число видів. Однак, проведений
нами аналіз показав, що достовірна кореляція між видовим багатством локальних
фаун колембол і відстанню до імовірних рефугіумів відсутня (коефіцієнт рангової
кореляції Spearman R = –0,15, p = 0,67). Очевидно, це результат того, що відстань є
надто загальним показником, який не враховує ані міграційні шляхи, ані природні
бар’єри поширення біотаксонів.
Незважаючи на це, нами відмічено, що деякі рефугіуми збігаються з місцями
високої концентрації видового багатства локальних фаун колембол (Кримські гори,
Українські Карпати, Розточчя) [7, 8]. Це, насамперед, обумовлено присутністю на
цих територіях значної кількості ендемічних видів, гірських таксонів, а також форм,
що перебувають на східній межі свого ареалу.
В останні роки на основі аналізу споро-пилкових спектрів [цит. за 18] з’явилася
інформація, що організми з високою толерантністю до різких коливань клімату
цілком могли існувати на території Північної Європи протягом усього періоду
останнього зледеніння. Саме до таких груп можна віднести й колембол, як загалом
холодовитривалих організмів.

Висновки

Таким чином, в результаті проведеного аналізу встановлено, що сучасні ареали
колембол відображають історію становлення й еволюцію фауністичного складу цієї
групи мікроартропод, тоді як зональні – подібність та відмінність структурних
показників тваринного населення, і еколого-адаптивну специфіку таксонів, які є
результатом впливу сучасних зонально-кліматичних умов. В хорології різних груп
колембол значення екологічних та історичних чинників є різним з огляду на
еволюційну історію таксону та його адаптивний потенціал.
Значення реґіонально-фауногенетичних процесів у формуванні сучасних ареалів
колембол Євразії зростає в напрямку з півночі на південь. Основні центри ендемізму
колембол помірного поясу зосереджені в гірських реґіонах, а також на прилеглих до