Page 112 - NZDPM 33/2017

НАУКОВІ ЗАПИСКИ ДЕРЖАВНОГО ПРИРОДОЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
Випуск 33 Львів, 2017 С. 111-116

УДК 069.8:5]316.77

Дяків Х.І., Данилюк К.М.

СУЧАСНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЇ НАУКОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
ПРИРОДНИЧИХ МУЗЕЇВ

На основі вивчення досвіду провідних природничих музеїв Європи окреслено форми
та узагальнено напрями розвитку їхньої зовнішньої наукової комунікації. Виділено
основні форми комунікації: постійні і тимчасові експозиції (виставки), Інтернет
(соцмережі, блоги, сайти), доступ до колекцій та співпрацю із спеціалізованою
аудиторією музею (науковці, студенти), акції для дітей та дорослих, семінари, лекції,
тренінги, екскурсії в природу та уроки.
Ключові слова: природничий музей, зовнішня наукова комунікація, сучасні напрями
комунікації.

Державний природознавчий музей Національної академії наук України (далі
ДПМ) позиціонує себе як цілісну та динамічну інституцію, яка створює, інтерпретує
та відкриває суспільству знання про різноманіття природи, взаємозв’язки та зміни у
природних процесах нашого краю та світу. Музей водночас є центром професійної і
творчої наукової діяльності та осередком соціально-культурного життя. Такий
характер музею дозволяє йому втілювати просвітницьку функцію і формувати
цінності суспільства. Визначити себе та своє місце у суспільстві – одне із
першочергових завдань, для того, щоб будувати успішну зовнішню комунікацію. У
зв’язку з відновленням стаціонарної експозиційної діяльності Музею та реалізації
його стратегії сталого розвитку, що впродовж 20 років діяв переважно як наукова
інституція, постала потреба визначення засад зовнішньої наукової комунікації, що
стануть основою комунікаційної стратегії та нормативних документів.
Поняття «музейна комунікація» ввів у 1968 р. канадський музеолог Дункан Ф.
Камерон. Розглядаючи музей як комунікаційну систему, він вважав її специфічними
рисами візуальний і просторовий характер. Відповідно до його трактування, музейна
комунікація – це процес спілкування відвідувача з музейними експонатами, що
представляють собою «реальні речі». В основі цього спілкування лежить, з одного
боку, вміння творців експозиції вибудовувати за допомогою експонатів особливі
невербальні просторові «висловлювання», а з іншого боку – здатність відвідувача
розуміти «мову речей» [5].
Однак, сучасні підходи до зовнішньої музейної комунікації суттєво
трансформувалися: «Останнім часом в музеєзнавстві сформувався новий
комунікаційний підхід, при якому відвідувач розглядається в якості повноправного
учасника процесу комунікації, співрозмовника і партнера музею, а не пасивного
отримувача знань і вражень, як це мало місце в рамках традиційного підходу» [3].
Наукова комунікація загалом є частиною зовнішньої публічної комунікації,
представляючи пов’язані з наукою теми для не-експертів. Це часто залучає
професійних науковців (що називається «пропагандою» чи «популяризацією»), але
це й також перетворилося в професійну галузь зі своєю структурою. Вона включає
наукові виставки, журналістику, політику та медіа-продукцію. Деякі музеї