Page 105 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2024 Вип. 40

104 Рагуліна М.Є., Орлов О.Л., Гоблик К.М., Борняк У.І., Кіт Л. Я., Дмитрук Р.Я.
жорстководних джерел (Petrifying springs: 7220) види судинних та мохоподібних
подано за зведеним переліком (Bensettiti et al., 2002; Lyons & Kelly, 2016, Boucard,
Ballaydier, 2016, Farr, Graham, 2017). Назви таксонів судинних рослин наведено за
базою «Plants of the World Online» (Plants of the World, 2023), мохоподібних – за
«Чеклістом бріофітів Європи, Мікронезії та Кіпру» (Hodgetts et al., 2020), водоростей
– за «Listing the World’s Algae» (Guiry & Guiry, 2024), бактерій – за «LPSN» (Parte et
al., 2020).

Результати та обговорення

Травертинові джерела Міжгірської улоговини прив’язані до берегів потоків та
річок y підніжжі гірських гряд, на висоті 470-595 м н.р.м. Відомо, що мінеральні води
досліджуваної території здавна використовувало місцеве населення, насамперед – на
потреби бальнеотерапії. Навантаження на джерела суттєво зросло наприкінці XIX –
початку XX ст., коли місцевість навколо Міжгір’я була визнана курортною. Відтак, усі
досліджувані джерела, так чи інакше, зазнали антропогенного втручання.
Наближеними до природних можна вважати штучно гротоподібно розширені виходи
джерел з тріщин у гірській породі. Проте більшість витоків цілком втратили свій
натуральний характер та зазнали каптування (колодязь або свердловина) за період від
50-х. рр. XX ст. Така трансформація призвела до повної або часткової інактивації
травертинових масивів, сформованих у догосподарчий період. Але, незважаючи на
втручання, більшість джерел зберегли свої туфотвірні властивості навіть після
техногенного втручання та активно нагромаджують відклади вапнякового туфу на
сучасному етапі свого розвитку.
Травертинові джерела Міжгірської улоговини та прилеглих територій
відзначаються значним різноманіттям форм туфоутворення, представлених
відкладами різного віку (від ініціальних до давніх інактивованих масивів), потужності
(від 0,01 до 5-10 м) та кольору (від світло-сірих до насичено охристо-бурих) тощо. В
їхньому формуванні активну участь беруть представники різних груп біоти, зокрема –
ціанобактерії, водорості, мохоподібні.
Прояви ініціальних процесів туфоутворення (I стадія) зафіксовані на всіх
досліджуваних об’єктах (ВБ, С, М, К, КБ). Це природні височування вод, що
пробиваються з порід переважно на урвистих берегах в каньйонах потоків, а також
джерела, на яких провадиться активна господарська діяльність, через що їхні витоки
зазнають постійного впливу людської діяльності, зокрема – розчищання.
Провідну роль у первинних актах туфонагромадження відіграють представники
мікробіоти, головно – ціанобактерії порядку Oscillatoriales, які утворюють глевку
вохристу масу та нитчасті слизуваті обростання чорно-зеленого забарвлення за участі
представників роду Leptolyngbya sp., Lyngbya sp. та Phormidium sp. (табл. 2).
Високий вміст заліза у воді досліджуваних джерел та сприятливі екологічні умови
(помірно холодні води з нейтральною реакцією) обумовили тут активний розвиток
колоній залізобактерій, які візуалізуються за гелеподібною субстанцію яскраво-
червоного кольору, що рясно вкриває дно потоків та бетонні стінки каптажів. Колонії
залізобактерій широко розповсюджені у природних і штучних водоймах, збагачених
залізом. Відомо, що в екосистемах Північної півкулі вони зазвичай репрезентовані
психро-мезофільним нейтрофільним комплексом SLG (Schmid et al., 2014), до складу