Page 65 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2023 Вип. 39

Вміст фенолів та активність поліфенолоксидази в гаметофіті … 63

збільшувалася, порівняно з ділянкою старовікових букових лісів (рис. 3). Таким
чином, у стійких видів з життєвою формою високої пухкої дернини P. formosum та
низької пухкої дернини A. undulatum пристосування до абіотичних змін середовища
існування полягає у стабільності активності поліфенолоксидази. Вважається, що ПФО
має як про-, так і антиоксидатну функції. Крім доказів на користь участі ПФO у захисті
рослин від біотичних стресових факторів, було припущено, що існує механізм
акліматизації, за допомогою якого окиснення накопичених фенольних сполук
пригнічується, коли рослини зазнають екстремальних температур або посухи,
унаслідок значного зниження ферментативної активності та зміни клітинного балансу
утворення/деградації АФК. Отже, роль ПФO у функціонуванні рослин також може
бути пов’язана з його проантиоксидантною активністю завдяки утворенню вторинних
продуктів реакції, а саме активних форм кисню.
У чутливого до дії зовнішніх чинників P. affine на фоні незначне зменшення вмісту
фенольних сполук встановлено істотне збільшення активності поліфенолоксидази на
ділянках рекреації та у насадженнях сосни в умовах високої інтенсивності освітлення,
підвищених температур та дефіциту вологи. Вища активність ферменту в умовах
високої інтенсивності освітлення, ніж у затінених місцевиростаннях, може свідчити
про взаємозв’язок між ПФО та фотосинтезом.
Оскільки фермент локалізується виключно в хлоропластах на мембрані
тилакоїдів, тому нагромаджується переважно в просвіті тилакоїду (Кузьмина,
Бухарина, 2020). Підвищення активності ПФО сприяє значному утворенню хінонів, які
нагромаджуються у клітинних стінках, регулюють проникність перехідних пор,
фізико-хімічні властивості самих мембран та зменшують процеси перекисного
окиснення (Turunen, Olsson, Dallner, 2004). Високореакційні хінони
автополімеризуються тим самим не лише захищають клітини рослин від збудників
хвороб і комах, а й забезпечують краще зберігання вологи у дернинах моху.
Загалом зв’язок між ПФО та вторинними метаболітами рослин є складним,
фермент може як синтезувати, так і розкладати метаболіти, залежно від конкретних
фенольних сполук і умов навколишнього середовища.

Висновки

Отже, у домінантних видів мохоподібних на дослідних ділянках лісових екосистем
адаптація до змін едафо-кліматичних умов відбувається завдяки мінливості вмісту
водорозчинних фенольних сполук та активності поліфенолоксидази, однак прямої
кореляції не було встановлено.
В умовах низької інтенсивності освітлення та достатньої вологості місцевиростань
в заповідних старовікових лісах у стійких видів мохів зафіксовано найбільший вміст
водорозчинних фенольних сполук та найменші показники активності
поліфенолоксидази.
Пристосування до високої інтенсивності освітлення, підвищених температур та
дефіциту вологи на ділянках антропогенно порушених лісових екосистем –
стаціонарної рекреації та насаджень сосни, у чутливого моху P. affine здійснювалося
завдяки істотному збільшенню активності поліфенолоксидази на фоні незначне
зменшення вмісту фенольних сполук. У стійких видів P. formosum та A.undulatum
показники вмісту фенольних сполук та активності поліфенолоксидази виявилися
значно стабільнішими.