Page 45 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

44 Білонога В.М.

спрямовані на відновлення природньої кліматичної верхньої межі лісового поясу
шляхом поглинання післялісових лук, які більше не використовуються як пасовища чи
сінокоси. У Чорногірському масиві протягом другої половини минулого століття
внаслідок зниження активності випасу у високогір’ї верхня межа лісового поясу
підвищилась в середньому на 80 м, а площа полонин зменшилась на третину (Sitko,
Troll, 2008). При цьому у останні десятиліття помітними є тенденції до підняття
верхньої межі лісу на гіпсометричні рівні, які у минулому належали до
субальпійського поясу. Найімовірніше це є наслідком підвищення суми ефективних
температур повітря, зміни сезонного розподілу атмосферних опадів, термінів
формування і потужності снігового покриву, тривалості вегетаційного періоду тощо
(Кияк et al., 2018).
Згідно з дослідженнями, які проводились низкою науковців починаючи з середини
19 ст. на території України природній ареал P. cembra обмежений Ґорганським,
Чорногірським та Покутсько-Буковинським масивами Карпат (Szafer, 1914; Wierdak,
1927; Wilczyński, 1930). Існує також думка, що Покутсько-Буковинський масив P.
cembra є лише продовженням Ґорганського і його виокремлення є недоцільним (Środoń,
1937). На схемі контур природного поширення P. сembra охоплює місцезнаходження,
інформація щодо яких була опублікована різними авторами у попередні роки (рис. 1).
Деревостани з участю P. сembra чи окремі її особини, які були виявлені за межами цих
гірських масивів, найімовірніше є результатом створення лісових культур або
дендрологічних колекцій. Зрештою, стосовно окремих популяцій у межах природнього
поширення сосни кедрової європейської також існують різні думки щодо їх походження
(Środoń, 1937).
Орографічні особливості української частини Східних Карпат є визначальним
чинником поширення тут сосни кедрової європейської ˗ від витоків Свічі на заході до
Чорного Черемошу (г. Великий Погар) на сході (Środon, 1937; Tołpa, 1928). У Карпатах
P. cembra практично не утворює чистих деревостанів, а є лише компонентом в
угрупованнях ялини звичайної на верхній межі лісового поясу де утворює невеликі,
часто розріджені, групи серед масиву ялини. Розмір і щільність таких груп
визначається особливостями рельєфу, експозицією схилу, напрямком переважаючих
вітрів, характером та стабільністю ґрунтового покриву. Висотний діапазон поширення
природних деревостанів з участю P. сembra в Україні переважно (91%) обмежується
висотами 1100–1500 м н.р.м. Окремі екземпляри чи групи з кількох особин
підіймаються у субальпійський пояс у криволісся сосни гірської до висоти 1700 м
н.р.м. (Сіренко, 2005; 2008). Щодо нижньої межі поширення різними авторами
подаються відмінні дані. В. Шафер вказує на насадження природнього походження P.
cembra на висоті 850 м н.р.м. на стрімкій кам’янистій частині західного схилу г. Кінь
Ґрофецький (Ґорган) (Szafer, 1914). Натомість О. Сіренко вказує висоту 750 м н.р.м.
в урочищі Бредулець Надвірнянського ДЛГ (сучасне ДП «Надвірнянське лісове
господарство»). 14 найбільших локалітетів площею від 70 до 400 га зосереджено на
північно-західній межі поширення виду в Українських Карпатах. На південній та
південно-східній межі поширення розташовані порівняно малі за площею локалітети і
відмічено найбільшу кількість зниклих місцезнаходжень (Сіренко, 2005; 2008).