Page 35 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38
P. 35

34                               Кияк В. Г.

                                      У  особин  високої  життєвості  у  віргінільному  і  генеративному  віковому  станах
                                   відбувається галуження. При цьому особини найвищої життєвості галузяться 2-3 роки
                                   підряд. У особин дещо нижчої життєвості після галуження настає перерва до набуття
                                   ними знову достатнього рівня життєвості, тобто певного рівня фітомаси і потужності
                                   надземних пагонів.
                                      У  подальшому  ході  онтогенезу  можна  виділити  два  типові  варіанти.  Частина
                                   особин приступає у цій фазі до цвітіння і плодоношення. Однак у переважної більшості
                                   особин  віргінільного  вікового  стану  високої  життєвості  активується  вегетативне
                                   розростання – галуження, внаслідок якого формуються нові фітоценотичні облікові
                                   одиниці  іматурного  і  віргінільного  вікового  стану.  У  тих  особин,  які  зацвіли,
                                   наступного року здебільшого настає перерва у цвітінні, однак відбувається галуження
                                   з утворенням іматурних і віргінільних парціалей.
                                      Нові пагони наростають з бруньок, що розташовані у пазухах листків. Активна зона
                                   з бруньками, які можуть давати початок новим пагонам протягом усього подальшого
                                   онтогенезу,  розташовуються  у  місцях  вкорінення  наземно-повзучого  пагона.  Пагін
                                   наростає  щорічно  на  3-17  см.  Вкорінення  відбувається  на  початку  нового
                                   вегетаційного  сезону.  На  пагоні  зона  вкорінення  займає  по  довжині  0,5-1,5  см  і
                                   утворює  своєрідний  вузол  вкорінення.  Ця  зона  залишається  потенційним  центром
                                   розгалуження  пагона.  При  поляганні  пагін  може  вкорінюватися  окремими
                                   додатковими коренями також і на інших своїх ділянках.
                                      Товщина пагона повільно збільшується протягом онтогенезу. В іматурному стані
                                   вона становить до 1 мм, у віргінільному – від 1 до 1,2 мм у особин низької життєвості
                                   та до 2 мм – у особин високої життєвості. У генеративній стадії товщина пагона – 1,2-
                                   2 мм.
                                      На  пагоні  протягом  усього  онтогенезу  залишаються  луски,  що  є  залишками
                                   черешків відмерлих листків. Вони вкривають пагін з частотою 0,3-0,8 см.
                                      Іматурна особина прикметна невеликою висотою надземної невкоріненої частини
                                   – 3-4 см, меншими, ніж у дорослих особин, розмірами як листків, так і їхніх часток.
                                   Кількість  листків  –  4-6.  Віргінільна  особина  характерна  крупнішими  розмірами  –
                                   висота  надземної  ортотропної  частини  –  4-7  см.  Олиствування  густіше.  У
                                   генеративних особин пагони мають висоту 5-15 см.
                                      За сприятливих умов існування субсенільні і сенільні особини не формуються, а
                                   клональний розвиток відбувається невизначено тривалий час.
                                      Таким  є  типовий  варіант  онтогенезу  S.  сarpaticus  за  умов  існування  в  центрі
                                   чорногірського  ареалу  виду  в  популяції  на  г.  Ребра,  1950  м  н.р.м.,  пд.-зх.  у
                                   сеслерієвнику осоково-кострицевому. Головними відмінностями від описаного ходу
                                   онтогенезу, які виявляються в інших популяціях, є переважно відмінності у ритмі й
                                   частоті галуження з вегетативним розростанням і розмноженням  – з одного боку, і
                                   частоті  генерування  –  з  іншого.  У  тих  популяціях  або  популяційних  локусах,  де
                                   вегетативне розростання пригнічене внаслідок природних чи антропогенних чинників,
                                   – формується більше генеративних особин. Це притаманне для популяцій на г. Петрос
                                   і Шпиці, де ґрунт більш кам’янистий, що утруднює вегетативну активність. Значно
                                   частіше формуються генеративні особини також на ділянках ущільнення ґрунту від
                                   витоптування. Такі локуси найбільше поширені вздовж стежок і на вершинах, тобто у
                                   локаціях інтенсивного відвідування рекреантами, зокрема на г. Піп-Іван.
   30   31   32   33   34   35   36   37   38   39   40