Page 33 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

32 Кияк В. Г.

порівняно неглибоким снігом. Трапляється в базифільних одно- і двоярусних
угрупованнях ендемічної для Східних і Південних Карпат асоціації Senecio carpaticus-
Seslerietum bielzii (порядок Seslerietalia albicantis) на свіжих гумусних щебенистих
альпійських ґрунтах, а також у первинних альпійських ацидофільних угрупованнях
союзу Caricion curvulae (порядок Caricetalia curvulae), сформованих на альпійських
торф’янистих ґрунтах (Малиновський, Крічфалушій, 2002; Кияк, 2013).
Окремі малі популяційні локуси Senecio сarpaticus виявлено і на нижчих висотах,
наприклад, на північному схилі Бербенески – на висоті 1600 м. А на північному схилі
г. Кедроватий-Погорілка навіть на 1400 м. В околицях біостаціонару «Пожижевська»
імені Костянтина Малиновського Інституту екології Карпат НАН України, на висоті
1440 м, інтродуковані особини S. сarpaticus високої життєвості існували тривалий час
– близько 30 років. Вони розмножувалися вегетативно, цвіли і плодоносили. Однак
внаслідок потепління і демутації були витіснені на початку 2000-х років більш
високорослими видами.
У Чорногорі розташовані три ізольовані популяції: менші на г. Петрос і Піп-Іван та
найбільша в центральній частині хребта. На Петросі популяція складається з
нечисленних локусів загальною площею близько 0,1 га. Центральна чорногірська
популяція, яка простягається від г. Шпиці через Гутин і Бербенеску до Менчула,
охоплює багато гектарів і налічує декілька десятків тисяч особин. Усі популяції
нормальні повночленні з вираженим піком чисельності на прегенеративних особинах
(до 95%). Домінує вегетативне розмноження.
У 2011 р. було виявлено молоду малу ізольовану популяцію на північному
пологому схилі г. Пожижевська перед сідлом Пожижевська-Брескул на висоті 1760 м
н. р. м. у фітоценозі Deschampsietum calamagrostidosum (Кияк, 2013). Встановлено
високу толерантність виду до випасу і витоптування, однак, зростання інтенсивності
туризму у високогір’ї супроводжується інсуляризацією популяцій і зменшенням
загальної їх чисельності (Кияк, 2013).
Попередніми дослідженнями (Кияк, Штупун, Білонога, 2016; Кияк, Штупун,
Білонога, 2021; Зміни.., 2018; Kobiv, 2009; Kobiv, 2017; Kyyak et all., 2015) показано
вагомі загрози, які для рідкісних трав’яних видів полягають у витісненні їх деревно-
чагарниковою рослинністю, яка швидко поширюється на щоразу вищі гіпсометричні
рівні, що спричинене змінами клімату, а також внаслідок відновлення їхніх площ у
межах верхньої границі лісу і субальпійського поясу, що зумовлене демутацією.
Останнім часом пришвидшеними темпами відбувається витіснення геліофітних
низькорослих трав не лише внаслідок захоплення лучних площ деревними (Picea abies
(L.) Karsten) і чагарниковими (Pinus mugo Turra, Juniperus comunnis L. subsp. alpina
(Suter) Celak., Alnus viridis (Chaix) DC) видами, а також високорослими трав’яними
видами конкурентної стратегії, що притаманне для нижньої частини альпійського
поясу. Лише на найвищих ділянках гір альпійського поясу центрального масиву
Чорногори ці процеси ще не характерні. Для популяції Senecio carpaticus на г. Ребра
позитивну динаміку протягом 2007-2017 рр. відзначав Ю. Й. Кобів (Kobiv Y. 2018).
Останніми роками виявлено швидку деградацію популяції S. сarpaticus на г.
Пожижевській. Важливо розглянути ретроспективу її динаміки, яка протягом
досліджень виявилася неоднозначною. Ще декілька років тому ця порівняно молода
популяція, якій близько 40 років, відзначалася прогресивним розвитком.
Метою цієї статті є аналіз структурних і динамічних перетворень у чорногірських
популяціях S. сarpaticus, що відбуваються протягом останніх десятиліть під впливом
кліматогенних і демутаційних змін.