Page 17 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

16 Савчак О. Р., Капрусь І. Я.

колембол на всіх дослідних ділянках характеризуються великою кількістю рідкісних
видів, тобто колембол, відносна частка чисельності яких становить менше 3% і дуже
рідкісних (менше 1%).
Частота трапляння видів та екологічні групи колембол. На підставі проведених
досліджень встановлено (табл. 1), що видами колембол із найбільшою частотою
трапляння як у ґрунтових пробах, так і на усіх лісових ділянках (із ліщиною та без неї)
є такі еврибіонтні види колембол, як Parisotoma notabilis, Pogonognathellus flavescens,
Lepidocyrtus lignorum, Pseudosinella horaki (представленість 75,1-100% або абсолютно
постійні види за Тішлером). Ці види населяють різні типи біоценозів у Європі (лісових,
лучних, степових, навколоводних, антропогенного походження та ін.) (Капрусь,
Махлинець, 2015).
Друга група – види з меншою частотою трапляння у ґрунтових пробах або на
досліджених ділянках (50,1-75%, постійні види): Isotomiella minor, Orchesella bifasciata,
Orchesella flavescens, Neanura muscorum, Lepidocyrtus lanugіnosus, Protaphorura armata
та інші. Серед останніх є як еврибіонти, так і політопні лісові види (Капрусь, Махлинець,
2015). Як видно з таблиці 1, деякі види колембол можуть мати високу частоту трапляння
на досліджених ділянках, але низьку – у пробах ґрунту окремих ділянок (Neanura
muscorum, Lipothrix lubboki, Oligaphorura absoloni, Folsomia quadrioculata, Sphaeridia
pumilis, Protaphorura subarmаtа). Однак, більшість видів колембол мають спорадичне
поширення у досліджених лісах Вігерського ПН і належать до груп другорядних або
випадкових видів за класифікацією Тішлера. У дослідженій фауні колембол, окрім
еврибіонтних видів, виявлено багато політопних лісових колембол, які екологічно
пов'язані з різними типами лісів, та пристосовані до життя не лише в ґрунті та лісовій
підстилці, але й під корою дерев, на грибах, у мохах та лишайниках. З літературних
даних відомо (Skarżyński, Piwnik, 2016; Skarżyński, Piwnik, Krzysztofiak, 2020), що
найбагатші та найрізноманітніші угруповання сапроксильних колембол у Вігерському
ПН виявлено в лісах асоціації Tilio-Carpinetum.
На підставі проведеного аналізу ми дійшли висновку, що вісім видів або 15,7%
фауни можна віднести до сапроксильних колембол. Три з них, тобто Proisotoma
minima, Vertagopus cinereus і Pratanurida boerneri, є сапроксилобіонтами. Решта п’ять
видів – Pseudachorutes parvulus, Neanura muscorum, Neanura minuta, Oligaphorura
absoloni та Entomobrya corticalis є сапроксилофілами, або видами, які часто надають
перевагу мертвій деревині, але можуть жити в інших лісових мікрооселищах.
З мертвою або живою деревиною екологічно пов’язані також ксерофільні бріофіли:
Xenylla boerneri, Xenulla brevicauda, Pseudachorutes dubius, Orchesella bifasciata,
Entomobrya marginata, Entomobrya muscorum i Entomobrya nivalis, які живуть у
заглибленнях кори та епіфітах. Однак, як стверджує Д. Скаржинський і А. Півнік
(Skarżyński, Piwnik, 2016), їх важко вважати виключно сапроксильними видами,
оскільки вони населяють як живі так і мертві дерева. Решта 35 видів є типовими
мешканцями лісової підстилки та верхнього шару ґрунту. Деякі з них знаходять
сприятливі екологічні умови для життя в мохах, лишайниках і навіть сухостійній
деревині.

Висновки

В результаті проведених досліджень встановлено, що фауна колембол досліджених
лісів Вігерського ПН представлена 51 видом колембол, які належать до 31 роду та 11
родин. Найменше видів (в середньому 14) зафіксовано на ділянках без ліщини, а
найбільше – з її участю (у середньому 16,1). Отримані дані свідчать про те, що
відсутність ліщини або її мала присутність призводять до зменшення видового
багатства таксоценів колембол. З іншого боку, наявність ліщини з проективним
покриттям понад 75% на дослідних ділянках дубово-грабового лісу дозволяє виживати