Page 65 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

64 Середюк Г. В., Савицька А. Г.

спонукають до обізнаності з місцевою флорою та фауною, підтримують знання та
оцінки цінності місцевого біорізноманіття [3, 4].
Інтерпретація природи в просторі музею засобами музейної комунікації тепер є
звичайною практикою. Сучасний відвідувач музею має багато очікувань. В епоху
«інформації та наукових знань» його складно здивувати та виправдати сподівання. Це
виклик, з яким стикаються люди, що працюють в музеях. Їхнє основне завдання
полягає у побудові концепції «живого музею» у свідомості відвідувачів, чи то
реагуванням на соціальні зміни, чи технологічними змінами у формі інтерактивних
елементів, чи то освітніми програми та заходами тощо. Музей природознавства завжди
багатий на історії, відкриття, невирішені проблеми та питання. Тільки
урізноманітнивши засоби комунікації з відвідувачами можна налагодити взаємозв'язок
заснований на виправданні очікувань обох зацікавлених сторін. Тої ж думки
дотримуються дослідники О.С. Климишин та І.В. Шидловський, вони вважають, що
реалізація освітньо-виховної функції природничих музеїв тісно пов’язана з їхньою
комунікаційною діяльністю як процесом передавання й усвідомлення інформації, що
відбувається між музеєм і суспільством. Музейна комунікація має певні особливості,
що відрізняє її від усіх інших видів поширення знань, а специфіка комунікаційної
діяльності природничих музеїв пов’язана з використанням у цьому процесі природних
об’єктів і природничої інформації. Основними завданнями природничомузейної
комунікації, вираженої переважно в музейному експонуванні та інтерпретації, за їх
словами є поширення знань про природно-історичну спадщину, формування
екологічного світогляду населення та надання інформаційних послуг спеціалізованій
аудиторії. Природничомузейну комунікацію можна визначити як процес передавання
інформації (або обміну інформацією) завдяки демонструванню різним групам
відвідувачів натуралій та додаткових експозиційних матеріалів, використанню інших
внутрішньо- і позамузейних форм освітньо-виховної роботи [11].
У педагогічній науці останніми роками все частіше звертаються до досліджень
комунікативної природи. Прямо контактуючи з природними цінностями та
спеціалістами, що здатні їх інтерпретувати, людина засвоює нові моделі мислення та
дії. Спектр категорій відвідувачів, яким надаються подібні послуги досить широкий.
Кожна категорія має свої особливі потреби та очікування. Не варто розраховувати, що
одна і та ж лекція буде однаково цікавою і для дітей шкільного віку, і для родини з
дітьми, і для студентів, і для пенсіонерів тощо, або ж одна і та ж демонстрація чи
заняття. Необхідно прикласти чимало зусиль, щоб дослідити кожну категорію та
розробити концепцію під яку підготувати освітні програми. У цьому досліджені ми
зосередимось на категорії відвідувачів, що становить собою дітей різного шкільного
віку та педагогів. Метою статті є актуалізація педагогічної значущості музейного
середовища та музейних колекцій у контексті неформального навчання.
Ще кілька десятиліть тому основне і непорушне завдання музеїв вбачалось у
збереженні та захисті колекції, проте сьогодні фокус трохи змістився, і тепер
збереження та захист колекцій розглядається у невіддільному зв'язку з освітою [10].
Дуже часто науковці стали наголошувати на тому, що варто посилити роль освіти в