Page 142 - Наукові записки ДПМ. Т 35/2019

136 Малиновський А.К.

Функціональні ознаки, що використовуються для відстеження адаптованих генотипів
включають ріст, виживання, масу листя, а також вміст азоту, ефективність
використання води, вміст хлорофілу, фотосинтетичний потенціал за дефіциту води та
зміни структури лісових угруповань. Моделювання майбутнього розподілу лісів
свідчить про їхнє розширення на північ і підняття на вищі рівні у гірських системах, а
також скорочення у найбільш посушливих середземноморських регіонах Південної
Європи. Тим не менш, загальні прогнози можуть значною мірою бути нівельовані
іншими несподіваними або невідомими чинниками, такими, як: інвазії паразитів і
хвороб (з негативними ефектами) або адаптацією лісотвірних видів (з позитивними
ефектами). Природні міграції та заміщення видів можуть протистояти сукупності
чинників, спричинених зміною клімату, такими, як: фрагментація лісу та збільшення
частоти й інтенсивності лісових пожеж. Вже зараз спостерігаються деякі зміни в
темпах росту, підвищенні смертності та структурної зміни лісових угруповань [8, 43].
Проте існують припущення про неоднозначність наслідків потепління для багатьох
інвазійних видів – зміна клімату зменшить обсяг відповідного середовища існування
для значної частки натуралізованих та інвазійних видів рослин [63]. У багатьох
дослідженнях, як в Австралії, так й інших країнах світу, повідомляється про
скорочення придатних середовищ існування для інвазійних видів рослин. При
моделюванні придатності майбутніх кліматичних умов для інвазій не враховуються
нові шляхи і способи занесення, ймовірні нові форми та режими антропогенної
трансформації середовищ або плани використання окремих територій у наступні
десятиріччя. Цілком ймовірно, що і потепління змінить ці важливі чинники і буде мати
істотний вплив на динаміку інвазій [5].
Біологічний контроль інвазійних видів. Основна ознака високоінвазійних видів
– широка еколого-ценотична амплітуда, що підтримує інвазійну активність,
забезпечує значне поширення та високу чисельність у різних типах оселищ та
здатність змінювати склад і структуру угруповань, що, у підсумку, ускладнює
розробку ефективних методів біоконтролю.
Класифікація інвазійних видів за ступенем їхнього впливу на середовище загалом,
та на окремі популяції природних видів зокрема, є важливим способом поліпшення
контролю за інвазіями. На практиці застосовують "класичний біоконтроль", який
полягає у застосуванні неаборигенних організмів як агентів контролю інвазійних
видів, "створення нових асоціацій" з використанням аборигенних агентів,
"біохімічний" – з використанням біологічно активних речовини, які впливають на
інвазійні популяції посиленням певних патогенів і фітофагів.
Аналіз недоліків і переваг методів біологічного контролю зазвичай демонструє
його економічну обґрунтованість [16]. Щоправда, й досі програми біологічного
контролю недостатньо застосовуються і розглядаються зі скептицизмом деякими
екологами та природоохоронними організаціями [25, 68].
Класичний біологічний контроль інвазійних рослин з використання травоїдних
тварин або збудників хвороб різною мірою застосовувався протягом останніх 200
років, але був посилений тільки у середині ХХ століття [25]. Численні дослідження,
присвячені вивченню екології і біології різноманітних паразитів та патогенів у
боротьбі з інвазійними видами, створюють основу програми біологічного контролю.