Page 138 - Наукові записки ДПМ. Т 35/2019

132 Малиновський А.К.

ключовим питанням є наскільки поширеною є локальна адаптація інвазійних видів
рослин у порівнянні з місцевими видами.
Неодноразово припускалось, що прискорені локальні адаптації дозволяють
інвазійним рослинам займати широкий спектр середовищ існування. Така позиція
суперечить традиційному дарвінівському погляду на еволюцію шляхом природного
добору, коли процес відбувається повільно і поступово, часто протягом тисяч років
[32, 48, 58, 70]. Екологічні пояснення успіху експансій та стійкості інвазійних видів
загалом не вкладаються у еволюційні гіпотези. Гіпотеза підвищеної
конкурентоспроможності інвазійних видів стверджує, що еволюційні зміни
відбуваються у відповідь на відсутність травоїдних тварин, які були у первинному
ареалі [7]. Проте гіпотеза не знайшла експериментального підтвердження, зокрема
вказується, що еволюційні зміни відбувається унаслідок локальних адаптацій у
відмінних умовах [22].
Порівняння частот трапляння локальних адаптацій на популяційному рівні у
інвазійних та природних видів рослин з 52 родин (49 видів з 24 родин є чужинними,
91 вид з 38 родин – природні), яке ґрунтувалось на польових та експериментальних
дослідженнях у різних умовах існування – луки, степи, пустелі, ліси, гірські системи,
водно-болотні угіддя та дюни, показало, що інвазійні рослини загалом демонструють
значно вищий рівень локальної адаптації, ніж природні. Результати підтверджують
припущення, що швидкий розвиток локальних адаптацій може забезпечити інвазійним
видам рослин займати широке спектр нових середовищ існування [50]. Такі висновки
на різних прикладах підтверджують й інші дослідження [11, 28, 29, 35, 36, 40, 41, 64].
Проте існує і відмінна точка зору. Стверджується, що частота появи локальних
адаптацій інвазійних видів рослин виникає не частіш, ніж у природних, головним
чином через обмежену генетичну різноманітність вихідного матеріалу. У інвазійних
видів локальна адаптація спостерігається приблизно так само часто і настільки ж
виражено, як і у природних. Окрім того, результати досліджень показують, що у
інвазійних видів мінімальний час перебування істотно не пов’язаний з частотою
виникнення адаптацій; місцева адаптація так само виникає у інвазійних видів з часом
інвазії як у 20 років, так і з часом перебування до 500 років. Припускається, що
виникнення локальних адаптацій залежить від розмірів популяцій і більш вірогідне у
великих ніж у малих [19, 38, 42, 76]. У малих популяціях нижчий рівень життєвості
виникає унаслідок деградації структури і функцій – неповночленні вікові спектри,
пригнічена репродукція тощо [38], втрата генетичної мінливості через випадковий
генетичний дрейф та накопичених шкідливих алелей унаслідок інбридингу може
знизити здатність розвиватися адаптаціям [6, 42, 76].
Популяції можуть виробляти локальну адаптацію до конкретних умов середовища
лише у межах певних діапазонів [26, 33, 34]. Підтвердженням цьому є те, що з
величезної кількості інтродукованих видів лише невелика частка стали інвазійними,
вони розповсюджуються на великі території і можуть конкурувати з природними
видами, спричиняючи зниження життєздатності окремих популяцій [13, 45, 75].
Дослідження локальних адаптацій та різноманітних реакцій на відмінні умови
середовища може допомогти у розумінні механізмів демографічної динаміки.
Відкритим залишається питання взаємодії різних процесів, що формують поведінку