Page 45 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2025 Вип. 41

44 Сідак С. Ю., Капрусь І.Я.

1 2 3 4 5 6 7 8
Родина ARRHOPALITIDAE Stach, 1956
Pygmarrhopalites secundarius (Gisin, 1958) - - - - - 0,6 Млс(пг)
Pygmarrhopalites sericus (Gisin, 1947) - 0,5 - - - 0,2 Млс(пг)
Pygmarrhopalites slovacicus (Nosek, 1975) - - - - 2,4 - Млс(пг)
Родина DICYRTOMIDAE Börner, 1906
Ptenothrix atra (Linnaeus, 1758) - - - - - 0,4 Млс(а)
Всього видів: 80 37 43 25 17 38 49

Примітки: Зібраний матеріал колембол узагальнено по типах мікрооселищ: Т.Д. – тріщина
дерева, К.Л. – порожнини в кореневих лапах, О.С. – отвір у стовбурі, М.Д. – мікроґрунт в
стовбурі дерева, Д. – дендротельма, З.С. – злам стовбура (див. розділ «Матеріал і методи
досліджень»). Сірим кольором позначено домінуючі види. Екологічні групи видів: комплекси
видів гігропреферендуму: ксерорезистентних (К), ксеро–мезофільних (К–М), мезофільних (М),
гігро–мезофільних (Г–М), еврибіонтних (Е). Біотопні групи видів: лісових (лс), лучних (лч),
лучно–степових (лчс), лісо–лучних (лл), лісо–болотних (лсб), навколоводних (нв), болотних (б),
лучно-болотних (лчб), евритопних (е). Підгрупи життєвих форм (біоморфи): атмобіонтної (а),
кортицикольної (к), нейстонної (н), верхньопідстилкової (вп), нижньопідстилкової (нп),
підстилково–ґрунтової (пг), верхньоґрунтової (вг), глибокоґрунтової (гг) біоморф.

В іноземній літературі зустрічаються подібні дослідження. Наприклад, у результаті
вивчення заповнених детритом порожнин в деревах було встановлено, що колемболи
були найбільш поширені серед мікроартропод (Weber, Zotz, 2024). У дослідженні
різноманітності колембол на ендемічних деревах Zelkova abelicea (Ulmaceae) було
виявлено 33 види колембол (Gwiazdowicz et al., 2022).
В одній пробі органічного субстрату (точкове альфа–різноманіття) зафіксовано від
4-25,3 видів колембол в Ганьковицькому лісництві та 7-14,66 на г. Бучок. Досліджені
ценотичні фауни (ценотичне альфа–різноманіття) включають 58 та 59 видів (табл. 3).
Встановлені рівні точкового та ценотичного альфа-різноманіття колембол у
досліджених оселищах вказують на велику ємність середовища для цих педобіонтів у
деревних мікрооселищах, яка подібна до ємності середовища ґрунтово-підстилкового
ярусі гірсько-лісових екосистем. В результаті виконаних досліджень встановлено, що
показник середньої щільності в деревних мікрооселищах варіює в широкому діапазоні
значень (табл. 3). Це може залежати від локалізації мікрооселища (наявність контакту з
ґрунтом, або сапроксильне чи епіксилове походження).
В зламі стовбура відмічено найбільшу серед досліджених стовбурових мікрооселищ
3
щільність населення колембол – 183 ос./дм . В кореневих лапах, які є епіксиловим
мікрооселищем і в органічному субстраті на стовбурі дерева, яке також є таким
мікрооселищем, виявлено подібну щільність населення колембол. В таких
сапроксильних мікрооселищах, як тріщина дерева та отвір у стовбурі, які не контактують
з ґрунтом, щільність населення колембол зменшується у більше, ніж 2 рази, в порівнянні
з епіксиловими (табл. 3).
У досліджених деревних мікрооселищах за видовим багатством і відносною
чисельністю колембол найчастіше переважають родини Neanuridae та Isotomidae (сумарно
у всіх мікрооселищах – 18 і 15 видів відповідно та 22,5 і 18,8% від загального числа особин)
(табл. 2). Третю позицію у ряду зменшення представленості за цими показниками посідає
родина Onychiuridae (13 видів; 16,3%). Наступними в цьому ряду є родини Entomobryidae
i Hypogastruridae (по 9 видів 11,3% чисельності відповідно). Родини Tullbergiidae,
Sminthuridae, Tomoceridae, Arrhopalitida - по 3 види, тобто по 3,8% від загальної
чисельності колембол. Решта родин представлені меншою кількістю видів або особин.
Згідно літературних даних (Капрусь, 2010) досліджену фауну деревних мікрооселищ