Page 135 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2025 Вип. 41

134 Андрющенко Ю.О., Федун О.М., Семироз А.В., Осьмачко О.М.

безпосередньо полонину на висоті до 50–100 м над її поверхнею, а деякі Соколоподібні
затримуватися на ній для полювання (яструби, луні та соколи здебільшого на висоті
до 50 м, Buteo buteo і Circaetus gallicus – на висоті до 500 м), і потім вже поступово
знижуватися над західними, південно-західними та південними схилами. Більшість
Горобцеподібних (зокрема, щеврики, синиці, зяблики тощо) пересувалися по
периметру полонини безпосередньо над верхівками дерев та кущів або перелітали між
ним, намагаючись оминати ділянки, позбавлені деревно-чагарникової рослинності, а
деякі долали зазначені ділянки на висоті 5–10 м. У той же час, транзитні мігранти, що
восени прямують у південному, поденно-західному та західному напрямках, мали
летіти на висоті не менше 1300–1600 м (з урахуванням різниці між висотою
Верхньодністровської улоговини – 230–290 м та Полонини Руни – 1200–1480 м), щоб
долати зазначену полонину щонайменше на висоті 500–1000 м над її поверхнею. Саме
тому, птахи, що перетинали полонину вище 500 м над її поверхнею, найймовірніше
мігрували над нею (2,0% ос. цільових видів без Grus grus), а ті, що перелітали її на
висоті 100–500 м, вірогідно кочували або, можливо, знижувалися для міграційної
зупинки або стартували з неї (48,0% ос.). Всі інші особини, що наприкінці серпня –
початку вересня перелітали над полониною на висотах менше 100 м (50,0% ос.),
очевидно, здебільшого були місцевими птахами, а у другій половині вересня – в жовтні
ще й кочівники та мігранти, що зупинялися для відпочинку та/або живлення.

Висновки

Вершинна субальпійська частина масиву Полонина Руна за кількістю видів та
чисельністю особин нецільових птахів помітно поступається лісовому поясу по його
схилам і, особливо, населеним пунктам з прилеглими сільськогосподарськими угіддями,
розташованих виключно вздовж невеликих гірських річок і струмків. Наприклад,
безпосередньо на полонині не траплялися або майже не траплялися такі звичайні для
Карпат види, як Cuculus canorus, Picus viridis, Dendrocopos major, Motacilla cinerea,
Motacilla alba, Garrulus glandarius, Troglodytes troglodytes, Phoеnicurus phoenicurus, Turdus
pilaris, Turdus merula, Turdus viscivorus, Turdus torguatus, Sitta europaea, Certhia familiaris
тощо. Щоденно у серпні–вересні на полонину з села прилітали полювати Delichon urbica і
Hirundo rustica. Очевидно на полонині гніздяться, а у серпні–вересні здійснюють
післягніздові кочівлі Alauda arvensis, Anthus spinoletta та Phoenicurus ochruros, які в цей час
трималися переважно на оголеннях твердих гірських порід, ґрунтових дорогах та на інших
невеликих ділянках з штучно деградованою трав’яною рослинністю або взагалі без неї (на
бетонній дорозі, руїнах військових будівель та споруд, туристичних стежках та
майданчиках, де регулярно зупиняються відпочиваючі). Постійно упродовж усього
періоду дослідження на полонині перебував лише Corvus corax. З-поміж цільових видів на
полонині регулярно полювали Accipiter nisus, Buteo buteo, Falco subbuteo, а майже постійно
безпосередньо на ній у серпні–вересні перебував лише Falco tinnunculus. Очевидно, низька
чисельність і незначна частота перебування на полонині більшості зазначених та інших
видів спричинено заміщенням пасовищ з невисоким розрідженим травостоєм майже
суцільними щільними середньо-високими заростями біловуса, чорниці, брусниці тощо.
Такий травостій унеможливлює живлення більшості Горобцеподібних, що збирають їжу
пересуваючись по поверхні ґрунту, та Соколоподібним, що схоплюють здобич з ґрунту та
трав’яної рослинності, пересуваючись над ними у повітрі.
З огляду на незначні висоти перельотів більшості птахів над Полониною Руною (у
50,0% ос. – до 100 м над рівнем полонини) та їх різноспрямованість (особливо у серпні–