Page 211 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

208 Заморока А.М.

(Щоголів, 1919-1920), то пізніше – "Скрипунуваті", а "Козаки" та "Скрипуни" у якості
синонімів (Щоголів, Паночіні, 1928).
Однак розвиток української національної номенклатури, зокрема й скрипунових,
було штучно зупинено на межі 1920-1930-х років у зв'язку із згортанням політики
"коренізації" у СРСР і початку "інтернаціоналізації" під супровід масштабних репресій
усього національного (Пономарів, 2002; Некрутенко, 2003; Сокол, 2010; Вакуленко,
2015). Як зазначає Пономарів (2002), у цей період почалося зросійщення української
термінології та номенклатури, яке надалі набуло особливого розмаху в політиці
"зближення мов". При цьому лексикографічні праці були побудовані на засадах
простого калькування російських термінів (Сокол, 2010). Вилучення питомо
українських назв із номенклатури і термінології відбувалося без наукового
вмотивування, а лише на політичному підґрунті і визначалося примусовою
російськовекторністю (Вакуленко, 2015). Остаточна формалізація і закріплення
"уподібненої" до російської української мови відбулось із виходом друком 11-томного
словника української мови за редакцією Білодіда І.К (1970-1980). У цій редакції
простежується як заміщення, так і вилучення чи переведення у ранг "архаїчних" або
"діалектичних" значної кількості питомо українських слів, які раніше були наведені у
словнику української мови за редакцією Б. Грінченка (1907-1909). Зокрема, цей процес
торкнувся і означень жуків родини скрипунових. Наприклад, у словнику Грінченка
(1907-1909) знаходимо такі назви: гудак, деревач, козачок, козуля, скрипун, скрипник,
однак, уже у словнику Білодіда (1970-1980) жодної із цих форм немає, а натомість
з'являються уподібнені до російських вусач і вусачеві.
У другій половині ХХ століття виходить друком "Російсько-українсько-латинський
зоологічний словник" (Маркевич, Татарко, 1983), ціллю якого була уніфікація
української номенклатури тварин. У словнику знаходимо низку запропонованих
українських зоономенів і для скрипунових. Однак, слід зауважити, що практична
більшість їх назв, поданих у словнику, є прямими кальками із російської або
транслітераціями із латині, у зв'язку з чим, як наголошує Некрутенко (2003) було
сформовано "термінологічний суржик". Як слушно зауважує І. Сокол (2010), ті
традиційні українські наукові й народні назви комах, які не схожі на російські, не були
кодифіковані – якщо українська назва творилася від іншого кореня, аніж російська,
вона не мала шансів увійти до складу наукової термінології. Загалом, сучасні філологи
відмічають значну штучність української ентомологічної номенклатури і її
відірваність від української мови (Філак, 1997).
Одначе не можна не відмітити і значний поступ у сучасному розвої української
зоологічної номенклатури, включаючи як відновлення традиційних назв для давно
відомих видів, так і творення нових для щойно описаних таксонів. Зокрема варто
відмітити уніфікацію і стабілізацію української номенклатури для хребетних тварин:
міног і риб (Мовчан, 2008-2009; Куцоконь, Квач, 2012), земноводних і плазунів
(Наукові назви…, 2022), птахів (Фесенко, Бокотей, 2000; Фесенко, 2018) і ссавців
(Загороднюк, Ємельянов, 2012; Загороднюк, Харчук, 2017). Прогрес у національній
ентомологічній номенклатурі не є настільки очевидним, що пов'язано зі значно
більшим видовим розмаїттям, ніж у хребетних тварин, відносно невеликою кількістю
фахівців у галузі та значно меншою соціокультурною увагою до комах. Проте слід
відмітити зрушення в окремих таксономічних групах, наприклад, в українській
номенклатурі булавовусих метеликів (Некрутенко, Чиколовець, 2005) та двокрилих