Page 76 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Просторова диференціація наземної малакофауни на рівнинних … 71

2) види, що присутні переважно в лісах, але звичайні також в парках, садах та
інших біотопах з досить сильним затіненням;
3) види лісові та тіньолюбні, типові для дуже вологих, іноді навіть заболочених
стацій;
4) степові види;
5) види відкритого середовища, пов’язані з біотопами різної зволоженості, від
сухих до досить сильно вологих;
6) види, типові для ксеротермних біотопів;
7) еврибіонтні види, що населяють відкриті або затінені біотопи із середнім
ступенем зволоженості;
8) види, характерні для вологих, але не заболочених стацій з різним ступенем
затінення;
9) види дуже вологих, заболочених стацій.
Належність деяких видів наземних молюсків до певної екологічної групи
відкорегована таким чином, аби це максимально враховувало особливості їх
біотопного розподілу як загалом, так і на території України [25]. Розподіл по
екологічних групах безчерепашкових наземних молюсків (слизняків), дуже
поверхневий та не доведений до рівня видів у палеонтологічних публікаціях [27],
виконано самостійно.

Результати

Не враховуючи представників роду Helicopsis і наземної малакофауни степового
Криму (див. методику), у межах 4-х ландшафтних зон України достовірно
зареєстровано на даний час загалом 109 видів наземних молюсків, автохтонність яких
хоча б для якоїсь частини проаналізованої території не викликає сумнівів.
Максимальна видова різноманітність сконцентрована в межах зони широколистяних
лісів (103 види і два представники роду Helicopsis), далі йде прилегла до цієї території
правобережна частина лісостепової зони (таблиця). Найменшу кількість автохтонних
видів наземних молюсків відмічено для правобережної частини степової зони.
На жаль, територіальна обмеженість палеонтологічних даних, які стосуються
плейстоценової малакофауни України [22], висока ймовірність помилкових визначень,
зроблених на погано збережених викопних черепашках або їх фрагментах, особливо
для конхологічно подібних видів у межах одного і навіть різних родів, не дозволяють
зробити однозначні висновки щодо автохтонності або адвентивності окремих видів
черепашкових наземних молюсків у певних регіонах України. Ще складнішою є
ситуація з безчерепашковими наземними молюсками (слизняками).
До недавнього часу серед малакологів панувала думка, що антропохорні види
наземних молюсків не можуть заселяти природні біотопи, навіть вторинні [23], а
присутність того чи іншого «суперечливого» виду у природному біотопі, особливо
лісовому, використовували як аргумент на користь його автохтонності. Проте
спостереження над окремими видами, які лише відносно недавно вселилися в деякі
регіони Східної Європи, змушують сумніватися в абсолютній надійності такого
підходу, що було детальніше проаналізовано в одній з наших попередніх публікацій
[14].