Page 110 - NZDPM 34/2018

Риби, як складовa раціону лелеки чорного (Сiconia nigra) … 109

3) щука і окунь – пелагічні хижаки, які у водоймах Рівненського ПЗ практично не
розмножуються, натомість заходять сюди для нагулу;
4) сазан (короп) і краснопірка – види з обмеженим поширенням у водоймах
Рівненського ПЗ. Знахідки першого окремі і швидше випадкові (внаслідок
цілеспрямованої чи випадкової інтродукції). Краснопірка має обмежений ареал –
виявлена лише в урочищі Баньки, де успішно розвивається. Однак в решті
досліджених локацій виявлена не була.
Аргументом щодо виділення третьої групи може слугувати той факт, що в
Карасинському л-ві, в цьому році в період вигодовування пташенят чорного лелеки
вагому частину їхнього раціону становила цьогорічна щука, яка була виловлена
птахами в досліджуваному нами каналі. В період проведення робіт (початок серпня)
канал значно обмілів, а місцями навіть повністю висох. Риби не виявлено. Якщо
зважити на те, що період вигодовування пташенят лелекою припадає на кінець
травня – початок липня (час проведення наших досліджень в Карасинському л-ві
припадає на кінець цього періоду), то саме вищеописане явище і мало місце в цьому
випадку (тобто молодь щуки, яка зайшла з оз. Соминого на нагул до каналу, після
його суттєвого обміління і втрати зв’язку з озером, була повністю виловлена
лелекою). На цій підставі можна стверджувати, що щука слугувала скоріше
тимчасовим кормовим об’єктом. Виходячи з цього, не останню роль в живленні
птаха відіграє не лише наявність, а й доступність певних видів риб (як кормової бази)
в певні проміжки часу. В цьому випадку можемо говорити лише про період
вигодовування пташенят [1], адже інших даних не маємо. Імовірно, найбільш повні
результати можна отримати лише при паралельному вивченні кормової бази птахів і
реального стану іхтіофауни водойм, на яких вони харчуються.

Висновки

1. Іхтіофауна водойм Рівненського природного заповідника у місцях живлення
лелеки чорного нараховує вісім видів риб з п’яти родин. Найбільш поширеними є
в’юн і щука (виявлені в 50% локацій), а також окунь і ротань головешка (виявлені в
30% локацій).
2. Найбільшу біомасу мають в’юн і ротань головешка, адже останні більш
пристосовані до суттєвої зміни гідрологічних умов і мають стійкі популяції. Вони й
становлять основу раціону лелеки чорного.
3. Гідрологічні умови водойм Рівненського ПЗ нестійкі – за рахунок сильного
коливання рівня води і, відповідно, суттєвих змін її гідрохімічного складу, через
регулярні пересихання чи промерзання спричиняють істотні коливання якісного і
кількісного складу іхтіофауни. Виживають лише найбільш стійкі види.
4. У виборі кормових об’єктів лелека чорний виявляє селективність – зокрема він
уникає одного з найпоширеніших у водоймах Рівненського ПЗ видів риб – окуня
звичайного; натомість перевагу надає менш поширеній щуці. Крім того, якісний і
кількісний склад кормових об’єктів може суттєво змінюватися залежно від їхньої
доступності.
5. Отримані дані щодо живлення пташенят не можна екстраполювати на дорослих
птахів, адже окремі види тварин (наприклад щука, частка якої часом сягає 100% у