Page 109 - NZDPM 34/2018

108 Романь А.М., Франчук М.В., Бокотей А.А., Дзюбенко Н.В.

водоймах Рівненського ПЗ, більшість особин цих видів до такого віку не доживає. На
відміну від щуки і окуня, ротань, верховка і пічкур належать до короткоциклових
видів риб, що здатні протягом 2-4 років майже повністю відновити популяцію.
Виходячи з попередніх даних [1], найчисленнішими видами в спектрі живлення
лелеки чорного є ротань головешка (40,2%), карась сріблястий (Carassius carassius)
(23,2%), в’юн звичайний (20,1%) та щука (9,1%). Зрідка трапляються такі види як
щипавка (Cobitis taenia), лин та плітка (Rutilus rutilus). Отримані нами дані частково
підтверджують ці результати, особливо зважаючи на загальну біомасу окремих видів
риб, серед яких ротань і в’юн явно переважають. На другому місці, як показано нами,
щука і окунь. Карась сріблястий в живому вигляді не був виявлений взагалі (в
Старосільському л-і були виявлені лише мертві особини в незначній кількості).
Очевидно, причиною цього є суттєві зміни в гідрологічних умовах водойм
Рівненського ПЗ, що призвело до повного вимирання карася внаслідок задухи чи
промерзання. Не виключено, що разом з карасем загинули й інші види риб. Окунь,
який є одним з найбільш поширених видів у водоймах Рівненського ПЗ (трапляється
в 30% водотоків у значній кількості), не представлений у спектрі живлення лелеки
взагалі. Можливо, причина в тому, що птах не може його відригнути для пташенят,
адже останній має колючки. Тож в цьому випадку, очевидно, є селективність птахів у
виборі об’єктів живлення.
Решта видів є нечисленними і представлені окремими знахідками: краснопірка,
верховка, пічкур, сазан (короп звичайний). Перші три утворюють маленькі локальні
популяції в каналах. Вони розмножуються, але чисельність їх дуже низька і основна
маса сконцентрована біля бродів. Влітку, в період межені, та взимку риба
концентрується в глибших ділянках цих каналів та стає легкодоступною здобиччю
для хижаків або може загинути внаслідок порушення нормального гідрологічного
режиму водойми внаслідок промерзання чи пересихання, як це було у 2015-16 рр. Як
зазначалося вище, частина видів (верховка, пічкур тощо) є рибами з коротким
циклом розвитку – тож вони здатні швидко відтворювати популяцію за незначної
кількості плідників. Щука і окунь, як пелагічні хижаки, скоріше за все заходять у
канали з великих озер чи річок. Що стосується щуки зокрема – то остання, на нашу
думку, в каналах не розмножується – цьогорічки заходять сюди лише для нагулу.
В’юн і ротань, як найменш вибагливі до гідрологічного режиму види, знаходять
можливість пережити несприятливі умови. Перший, перечікує закопавшись глибоко
в мул, а останній – за рахунок високої пластичності витримує значні коливання
абіотичних факторів і здатен переживати навіть промерзання водойми до дна.
Виходячи з наведених даних, помітне істотне збіднення іхтіофауни через суттєві
зміни гідрологічних умов: коливання рівня води і як наслідок суттєве обміління (аж
до часткового чи повного пересихання) та до промерзання взимку і виникнення
заморних явищ. Всіх представників іхтіофауни ми умовно розділили на чотири
групи:
1) в’юн і ротань – дуже витривалі види, невибагливі до якості води і кисневого
режиму;
2) верховка, пічкур – короткоциклові види риб, що представлені локальними
популяціями – здатні швидко відновлювати чисельність за рахунок раннього
дозрівання;