Page 206 - NZDPM 33/2017

Історія гідромеліорації Верхньодністровської алювіальної рівнини … 205

кошиків, тобто штучно створювались рибні угіддя. Заростання ставків і каналів
сприяло поширенню водно-болотних комплексів [19, 20]. Власне цей період
господарського розвитку можна вважати початком цілеспрямованої
гідромеліоративної діяльності людини, розрахованої на довготривалий ефект.
Інтенсивне заселення заплав річок, у тому числі і Дністра, відбувалось впродовж
ХV-ХVII ст. Поява нових поселень та збільшення кількості населення потребувало
все нових і нових площ під господарські угіддя. Суцільне, регулярне розорювання і
низька якість обробітку призвели до помітної деградації ґрунтів. У пошуках нових
великих та доступних полів з родючими ґрунтами, тогочасні інженери шукали
способи осушення перезволожених, часом заболочених ділянок широких заплав.
Архівні та літературні джерела свідчать, що спершу вони проводилися за допомогою
відкритих каналів та агромеліоративних заходів (вузькозагінна оранка, борознування,
грядкування) і мали локальний характер. Першим масивом, осушеним відкритою
мережею каналів, була долина р. Яричівки (притока р. Полтви) від с. Гряди до с.
Яричева. Масштабні вишукувальні роботи на території Львівської області
проводилися вже у 1759-67 рр. Їх мета – вирішення воднотранспортних проблем –
сполучення річок Дністра і Вісли за допомогою каналу Вишня-Сан [21].
За часів австро-угорського володарювання, у 1812-44 рр., був розроблений проект
сполучення Дністра і Сану та проект прокопу каналу для Дністра від с. Гордині до
с. Долобова. Перший відомий проект регулювання р. Дністер, а також проект
осушення боліт на правому березі річки опрацював інженер Маліцький у 1826-47 рр.
З цих проектів у 1817-19 рр. було реалізовано тільки прокоп каналу "Амалія" для
Дністра завдовжки 7,5 км від с. Гордині до с. Долобова для захисту дороги Львів-
Краків (на ділянці Конюшки-Самбір) від катастрофічних паводків, яка на довжині
9 км щорічно (3-4 рази) затоплювалася водами висотою до 1 м [8].
На початку ХІХ ст. сільськогосподарські меліорації відкритою мережею
проводилися переважно у маєтках великих землевласників. Їх проектували і керували
будівництвом інженери культури лук рільничих товариств або Крайового
господарства, які утримувалися на кошти субвенцій Міністерства рільництва і
місцевого бюджету. З середини ХІХ ст. для осушення перезволожених земель у
Львівській обл. почали застосовувати гончарний дренаж. Імпульсом для проведення
цих робіт послужила Всесвітня промислова виставка (1851 р.), яка відбулася у
Лондоні. У 1852 р. під керівництвом інженера Т. Жебровського на фільварку поблизу
м. Журавно гончарним дренажем осушено перезволожену ділянку площею 119 га.
Глибина закладення дрен визначалася на основі практичного досвіду німецьких
фахівців; на ріллі вона становила 1,2-1,3 м, на луках – 1 м. Відстань між дренами
була 12-16 м. Осушення здійснено гончарними трубками діаметром 50 мм. Слідом за
ним у 1854-60 рр. Ф. Смолка, господар маєтку в с. Моршині, осушив власними
силами за допомогою гончарного дренажу 54 га. Він сам виготовляв трубки,
проводив нівелювання території і керував роботами [21].
У 1857 р. в дію увійшов австрійський Водний кодекс, який дав можливість
організовувати в Галичині водні і меліоративні спілки для виконання робіт, які були
запроектовані державними технічними установами [8].
В 1879 р. згідно ухвали Галицького Сейму у Львові було засноване Крайове Бюро
меліорації (КБМ), в обов’язки якого входило розв’язання стратегічних питань
меліорації земель та протипаводкового захисту території (проектування та
супроводження будівництва). Воно було першим піонером, а потім опорою науково