Page 205 - NZDPM 33/2017

204 Перець Х.П.

Результати досліджень

Верхньодністровська алювіальна рівнина характеризується рівними, широкими,
місцями заболоченими поверхнями долини Дністра та вузькими днищами його
річкових допливів. Дана місцевість є досить окультуреною, площа природної
рослинності займає лише 30%, з яких на луки та болота припадає 25% [14].
Зміни умов ґрунтоутворення та формування рослинності на досліджуваній
території впродовж плейстоцену і голоцену були зумовлені виключно кліматичними
чинниками, а саме чергуванням холодних і теплих кліматичних етапів різного
ступеня зволоження. За цей час на теренах краю існували і змінювали один одного
перигляціальні сухостепові і напівпустельні ландшафти, бореальних лісів і
лісостепів, суббореальних лісостепів різнотравно-злакових і лучних степів. Ґрунти
змінювались від дернових охристо-залізистих, дерново-бурих та бурих до сучасних
сірих і темно-сірих лісових, дернових та лучних [6, 7]. Отже, ще до появи людини,
ландшафти сучасної ВАР характеризувались значною мозаїчністю ґрунтово-
рослинних умов і наявністю безлісих, придатних для первинного землеробства
територій.
Перші свідчення господарювання людини датуються VІ–V тис. до н. е. (кам’яний
вік – неоліт). В епоху неоліту з’являється скотарство та землеробство. В той час
мотичне землеробство базувалося на використанні невеликих за площею (0,2-1,5 га)
родючих заплавних земель. У період розвитку трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н.
е.) зростає роль орного землеробства, що стає головним заняттям тодішнього населення
[3, 22]. Паралельно розвивається і скотарство, яке потребує все більших площ
природних лук під випасання. Територіальне розташування зарубинецьких поселень (ІІ
ст. до н. е. - ІІ ст. н. е.) засвідчує, що під ланами і пасовищами були зайняті безлісі
ділянки й річкові долини з родючими та легкими для обробітку ґрунтами [12].
Палінологічні дослідження свідчать, що саме в епоху неоліту з’являються перші
антропофіти (полин, айстрові, лободові, капустяні, кропива, щавель тощо), що
говорить про вплив господарської діяльності людини. З’являються також пасквальні
бур’яни (подорожник ланцетолистий, щавель горобиний), які приурочені до пасовищ.
Натомість зменшуються площі лісів, особливо широколистяних. Протягом усього
голоцену спостерігається кореляція між зниженням кількості деревних рослин і появою
та підвищенням сумарної кількості культивованих рослин та антропофітів [9-11].
І тис. н. е. знаменується новими методами обробітку ґрунту. У господарський обіг
входять залізні знаряддя праці, для швидкого обробітку ґрунту застосовується залізне
рало [5]. Сільськогосподарські угіддя виникають у районах з найменшим
поширенням несприятливих природних явищ. Рільництво та високий рівень його
розвитку у черняхівських племен (ІІ-ІV ст. н. е.) висвітлений у землеробських
календарях [18].
Вагомі зміни ландшафтної структури русел річок та їх заплав викликало
будівництво загат, ставків, водосховищ та каналів. Першими постраждали малі річки
та їх заплави. Штучні обводнені канали будувалися у заплавах річок навколо
укріплених поселень [15]. Вміння перегороджувати річку, копати канали і при нагоді
"хитрістю пустити воду" на ворога – все це було добре відоме на Русі. Свідченням
активного використання річок та їх заплав людиною є застосування води у роботі
млинів. Літописи підтверджують, що перші млини з’явились у Х-ХІ ст. в Галицькому
та Волинському князівствах. При будівництві млинів створювались ставки для
накопичення води, яка використовувалася для їх роботи. Доказом освоєння річок є
згадка у літописах про так звані "єзи" – частоколи на річках з отворами для рибних