Чернобай Ю. М.
Парадигми і реперні поняття інтразонального лісознавства (до 120-річчя з дня народження професора О. Л. Бельгарда) // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 2022. - 38 - С. 261-270. Ключові слова: степове лісознавство, інтразональні ліси, типологія антропізованих геосистем, стаціонарні та дистанційні дослідження, екологічні регіональні школи Виповнилося 120 років з дня народження О.Л. Бельгарда (1902-1992), видатного українського вченого в галузі степового лісознавства, лісової типології, біогеоценології. Він став автором ряду концепцій та парадигм інтразонального лісознавства, поклавши в основу емпіричний досвід таких діячів природознавства, як В.Є. фон Графф, В.В. Докучаєв, Й.К. Пачоський, Г.М. Висоцький, В.М. Сукачов. Для теоретичних пошуків вченого головою мотивацією завжди були практичні завдання лісомеліорації, лісової типології, екології фрагментованих та острівних лісових оселищ, охороні видової та ландшафтної різноманітності степових територій. При такому підході відбулася еволюція його методології у бік коеволюційних категорій. Тому в його програмах стаціонарних і моніторингових досліджень почав формуватися перехід від прогностичних лінійних оцінок до екологічного моделювання. Створена вченим наукова спадщина дістала успішного розвитку зусиллями дніпровської екологічної школи (Травлєєв А.П., Зверковський В.М., Пахомов О.Є., Жуков О.В., Горбань В.А., Цвєткова Н.М., Мицик Л.П.) та тісною співпрацею з львівською екологічною школою (Малиновський К.А., Голубець М.А., Стойко С.М., Царик Й.В., Чернобай Ю.М., Парпан В.І., Козловський М.М., Климишин О.С., Жиляєв Г.Г., Третяк П.Р., Кияк В.Г., Кобів Ю.Й.). Крізь широкий спектр еколого-соціального аналізу такого об’єкту, як степові ліси, досить чітко висвітлюється головна методологічна ідея автора – ідея цілісного підходу до цього природного явища. Створений на таких засадах екоморфний аналіз розкриває еколого-біологічні властивості рослин, висвітлює складні взаємовідносини між цими організмами та факторами середовища, на фоні яких вони існують і тому є невід’ємною складовою комплексних екологічних досліджень як окремих угруповань, так і флор надценотичного рівня – окремих ландшафтів, природних комплексів, географічних територій, об'єктів , що охороняються. Найвагомішим наслідком сформованої парадигми степового лісознавства стала її беззаперечна інтеграція в практику степового лісовідновлення, збереження унікальних ґрунтів і специфічних лісових оселищ Степу. Еволюція теорії лісової справи України збагатилася додатковими аспектами таксономії та типології оселищ острівної структури. Доробок вченого заслуговує не лише на мнемонічне збереження, а радше на активне сприйняття, творчий розвиток та активне інноваційне впровадження.
Парадигми і реперні поняття інтразонального лісознавства (до 120-річчя з дня народження професора О. Л. Бельгарда) // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 2022. - 38 - С. 261-270. Ключові слова: степове лісознавство, інтразональні ліси, типологія антропізованих геосистем, стаціонарні та дистанційні дослідження, екологічні регіональні школи Виповнилося 120 років з дня народження О.Л. Бельгарда (1902-1992), видатного українського вченого в галузі степового лісознавства, лісової типології, біогеоценології. Він став автором ряду концепцій та парадигм інтразонального лісознавства, поклавши в основу емпіричний досвід таких діячів природознавства, як В.Є. фон Графф, В.В. Докучаєв, Й.К. Пачоський, Г.М. Висоцький, В.М. Сукачов. Для теоретичних пошуків вченого головою мотивацією завжди були практичні завдання лісомеліорації, лісової типології, екології фрагментованих та острівних лісових оселищ, охороні видової та ландшафтної різноманітності степових територій. При такому підході відбулася еволюція його методології у бік коеволюційних категорій. Тому в його програмах стаціонарних і моніторингових досліджень почав формуватися перехід від прогностичних лінійних оцінок до екологічного моделювання. Створена вченим наукова спадщина дістала успішного розвитку зусиллями дніпровської екологічної школи (Травлєєв А.П., Зверковський В.М., Пахомов О.Є., Жуков О.В., Горбань В.А., Цвєткова Н.М., Мицик Л.П.) та тісною співпрацею з львівською екологічною школою (Малиновський К.А., Голубець М.А., Стойко С.М., Царик Й.В., Чернобай Ю.М., Парпан В.І., Козловський М.М., Климишин О.С., Жиляєв Г.Г., Третяк П.Р., Кияк В.Г., Кобів Ю.Й.). Крізь широкий спектр еколого-соціального аналізу такого об’єкту, як степові ліси, досить чітко висвітлюється головна методологічна ідея автора – ідея цілісного підходу до цього природного явища. Створений на таких засадах екоморфний аналіз розкриває еколого-біологічні властивості рослин, висвітлює складні взаємовідносини між цими організмами та факторами середовища, на фоні яких вони існують і тому є невід’ємною складовою комплексних екологічних досліджень як окремих угруповань, так і флор надценотичного рівня – окремих ландшафтів, природних комплексів, географічних територій, об'єктів , що охороняються. Найвагомішим наслідком сформованої парадигми степового лісознавства стала її беззаперечна інтеграція в практику степового лісовідновлення, збереження унікальних ґрунтів і специфічних лісових оселищ Степу. Еволюція теорії лісової справи України збагатилася додатковими аспектами таксономії та типології оселищ острівної структури. Доробок вченого заслуговує не лише на мнемонічне збереження, а радше на активне сприйняття, творчий розвиток та активне інноваційне впровадження.
Список літератури
- Бах Р.Д. 2005. Чайка по имени Джонатан Ливингстон, Москва : Азбука-классика. 176 с.
- Бачинський Г.О. та ін. 1995. Основи соціекології. Київ : Вища школа. – 235 с.
- Бедернічек Т., Гамкало З. 2014. Лабільна органічна речовина ґрунту: теорія, методологія, індикаторна роль. Київ : Кондор. 180 с.
- Бельгард А.Л. 1950. Лесная растительность юго-востока УССР. Київ : КГУ. 257 с.
- Бельгард А.Л. 1960. К теории структуры искусственного лесного сообщества в степи // Искусственные леса степной зоны Украины. – Харьков. С. 17–32.
- Бельгард А.Л. 1971. Степное лесоведение. Москва : Лесная промышленность. 336 с.
- Воробьев Д.В. 1967. Методика лесотипологических исследований. Київ : Урожай. 388 с.
- Гессе Г. 2020. «Степовий вовк». Київ : Фоліо. 220 с.
- Гоголь М. 2018. Тарас Бульба. Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га. 208 с.
- Голубець М.А. 2007. Ретроспектива і перспектива лісової типології. Львів : "Поллі". 78 с.
- Голубец М.А., Малиновский К.А. 1967. Принципы классификации и классификация растительности Украинских Карпат // Ботан. журн. Том 52 № 2 . С. 189–201.
- Ковда В.А. 1977. Аридизация суши и борьба с засухой. Москва : Наука. 272 с.
- Ковда В.А. 1985. Биогеохимия почвенного покрова. Москва : Наука. 264 с.
- Кучерявий В.П. 2001. Урбоекологія. Львів : Світ. 440 с.
- Морозов Г.Ф. 1949. Учение о лесе. Москва-Ленінград : Гослесбумиздат. 425 с.
- Погребняк П.С. 1968. Общее лесоводство. Москва : Колос. 440 с.
- Сукачев В.Н., Зонн С.В. 1961. Методические указания к изучению типов леса. Москва : Изд-во АН СССР. 227 с.
- Ткач В.П. 1999. Заплавні ліси України. Харків : Право. 368 с.
- Ткач В.П. 2007. Сучасний стан лісової типології і перспективи подальшого її розвитку // Матеріали ХІ Погребняківських читань «Лісова типологія в Україні. Сучасний стан, перспективи розвитку». – Харків : УкрНДІЛГА. С. 3–4.
- Труды экспедиции, снаряженной Лесным департаментом под руководством проф. Докучаева. 1895. Спб : Лесной департамент Министерства госимуществ. 280 с.
- Травлеев А.П. 1997. Присамарский международный биосферный стационар – мониторинг биологического разнообразия и опустынивания биогеоценозов степной зоны Украины // Вопросы степного лесоведения и лесной рекультивации земель. Дніпропетровськ : вид-во ДДУ. С. 4–10.
- Травлеев А.П., Белова Н.А. 2008. Лес как явление географическое // Екологія та ноосферлогія. Т. 19 № 3–4. С. 5–12.
- Чехов А.П. 2010. Степь // Рассказы, Повести. Кн. 1. Москва : Директ-Медиа. С. 15–190.
- Яновський Ю. 2013. Вершники. Київ : Фоліо. 112 с.
- Paczoski J. 1896. Żyćie gromadnę roślin // Warszawa : Wszechswiat. T. 15 № 26. S. 401-404; № 27. S. 420-423; № 28. S. 443-446.
- Szafer W., Kulczyński S, Pawłowski B. 1988. Rośliny polskie. Warszawa : PWN. T.1. 463 s.; T. 2. 1019 s.