Page 165 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

164 Гураль-Сверлова Н. В., Гураль Р. І.

публікації [37] він сам приходить до висновку, що ці вказівки могли стосуватися
переважно іншого виду (а за сучасною систематикою аріонід – комплексу видів Arion
circumscriptus s.l.). У пізнішому описі A. hortensis [37, с. 41] вже фігурує оранжевий
слиз на підошві, який є характерною ознакою видів з комплексу A. hortensis s.l. Якщо
ця ознака не була запозичена з процитованих робіт С. Клесіна, дослідник міг мати
справу з Arion distinctus Mabille, 1868 – єдиним видом з комплексу A. hortensis s.l., досі
достовірно зареєстрованим на території України [14].
Трохи раніше, у середині ХІХ ст. більше 10 видів наземних молюсків було вказано
для Кам’янця-Подільського, серед яких вже згаданий вище L. cinereus, а також Arion
rufus (Linnaeus, 1758) та Cepaea hortenis (O.F.Müller, 1774) [39]. Якщо під назвою
L. cinereus теоретично міг бути вказаний як антропохорний L. maximus, так і
автохтонний L. cinereoniger (див. вище), відсутній у переліку Г. Бельке [39] і навіть у
пізніший роботі О.Ю. Новицького [25], то згадка A. rufus могла стосуватися лише
помилково визначених великих особин з комплексу Arion subfuscus s.l., який на
рівнинних територіях України представлений лише одним видом Arion fuscus
(O.F.Müller, 1774) [13]. Загалом великі слизняки з комплексу Arion lusitanicus s.l., які
зовні можуть нагадувати A. rufus, були занесені людьми на територію України не
раніше кінця ХХ – початку ХХІ ст. [19]. Дуже сумнівною виглядає і вказівка на
присутність тут С. hortenis, особливо за відсутності в переліку звичайного для околиць
Кам’янця-Подільського степового автохтонного виду Cepaea vindobonensis
(C. Pfeiffer, 1828). У першій половині ХХ ст. вона була повторена О.Ю. Новицьким
[25], разом з низкою інших сумнівних вказівок, які явно базувалися на неправильному
визначенні зібраних молюсків. Пізніше С. hortenis не знаходили у Хмельницькій
області до 2016 р., коли цей вид був вперше достовірно зареєстрований у
Хмельницькому [20].
Таким чином, наприкінці ХІХ ст. на заході України не було достовірно
зареєстровано жодного виду черепашкових наземних молюсків, який можна було б
вважати антропохорним для цього регіону. Натомість у той час тут вже могли бути
присутніми окремі види слизняків, які є (L. maximus, A. distinctus) або можуть бути
(D. reticulatum, A. fasciatus) адвентивними для України загалом та її західного регіону
зокрема. На жаль, точніше встановити це на основі старих літературних даних
неможливо.
У публікаціях першої половини ХХ ст. для окремих місцевостей на заході України
наводиться низка видів, чужорідних для цього регіону: Ae. nitidula [49], L. maximus [25;
49], A. hortensis [49], C. hortensis [25] та деякі інші. Проте в багатьох випадках ці згадки
можуть базуватися виключно на неправильному визначенні інших, автохтонних видів.
У 1926 р. Я. Урбанський [49] знайшов на Личаківському цвинтарі у Львові декілька
нестатевозрілих равликів, які він визначив як C. nemoralis, хоча, враховуючи описане
забарвлення черепашок – 4 однотонно-жовті, одна жовта з 5 темно-коричневими
смугами – це могли бути також особини іншого антропохорного та конхологічно
подібного виду C. hortensis [18]. Загалом, починаючи з кінця ХІХ ст. і до другої половини
ХХ ст., C. nemoralis періодично помилково вказували не лише для антропогенних, але
навіть для природних біотопів заходу України, що було детально розглянуте в
монографії [29, с. 52]. У середині – другій половині ХХ ст. головною причиною цього
стали недостатньо чітко описані в російськомовних визначниках конхологічні ознаки,