Page 164 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

Історія проникнення антропохорних видів молюсків на … 163

території сучасної Вінниці у другій половині ХІХ ст. стійка колонія C. aspersa, але
пізніших згадок про неї немає. У західному регіоні України цей вид був вперше
відмічений лише на початку ХХІ ст., проте йшлося про дві особини, знайдені в машині
з сировиною, привезеною з Італії [10]. В урбанізованих біотопах заходу України ані
окремих особин, ані колоній C. aspersa поки що не знаходили, хоча їх появу можна
очікувати в майбутньому, передусім на Закарпатській низовині [10]. Тому ми
вважаємо передчасним включати C. aspersa до видового списку наземних молюсків
Закарпатської області [4].
Також наприкінці ХІХ ст. була не лише зроблена, але й задокументована перша
спроба інтродукції Cepaea nemoralis (Linnaeus, 1758) з південного сходу Польщі до
Львова [45], яка, однак, не призвела до утворення стійких колоній цього виду [18].
Значно складніше оцінити тогочасні дані, які стосуються видового складу
слизняків. Зокрема, описи зовнішнього вигляду (забарвлення) Limax maximus Linnaeus,
1758, наведені в двох останніх, узагальнюючих публікаціях Й. Бонковського [36; 37],
свідчать про те, що найчастіше під цією назвою згадувався автохтонний для України
та її західного регіону лісовий вид Limax cinereoniger Wolf, 1803. Водночас можливо,
що вказівки Limax cinereus Lister, 1678 [36] і L. maximus var. cinereus [37] для
Немирова, Бібрки, Перемишлян, Борислава у Львівській області та Микуличина в
Івано-Франківській області хоча б частково стосувалися вже антропохорного
L. maximus.
На користь цього можуть свідчити згадки про «безбарвну» [36], а точніше – світлу
однобарвну [37] підошву, без темних країв, характерних для дорослих L. cinereoniger
(хоча бувають і винятки). Проте в одній зі згаданих публікацій говориться також, що
в L. cinereus «мантія чорнувата, тіло біле або білувате, рідко коли плямисте» [36].
Такий опис мало підходить справжньому L. maximus з великою кількістю темних плям,
які хаотично розташовані на мантії та можуть утворювати поздовжні темні смуги на
спині. Також фонове забарвлення спини та мантії у L. maximus ідентичне – від брудно-
білого до попелясто- або жовтувато-сірого, а темною мантія може видаватися тільки у
випадку сильно розвиненого малюнку, утвореного вже згаданими вище темними
плямами.
У каталозі тогочасної малакологічної колекції ДПМ [37] наведено зображення
слизняка (tab. 1, fig. 2), який, без сумніву, є L. maximus. Проте там показана жива
особина в русі, а не зафіксований музейний експонат. Також немає жодної вказівки на
те, що наведене зображення має відношення до заходу України. Тому не можна
виключити можливості, що воно просто демонструє зовнішній вигляд L. maximus
var. cinereus і може бути запозиченим з іншого літературного джерела.
З детальних описів зовнішнього вигляду та екології слизняків, яких Й. Бонковський
називає в каталозі [37] «Agriolimax agreste» (с. 23) та «Arion Bourguignati» (с. 40-41),
можна зробити висновок, що у другій половині ХІХ ст. на заході України та, зокрема,
в околицях Львова [29, с. 12] вже були зафіксовані два європейські види з не
встановленими точно межами природних ареалів – Deroceras reticulatum (O.F.Müller,
1774) та Arion fasciatus (Nilsson, 1823), які також можуть виявитися антропохорними
для України, хоча для D. reticulatum це визнається зараз не усіма малакологами [4].
Якщо в огляді малакофауни Галичини [36] Й. Бонковський описує широке
розповсюдження на рівнинних територіях Arion hortensis Férussac, 1819, досі
достовірно не зареєстрованого ані в Україні [14], ані в Польші [50], у наступній