Page 270 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

Нові локалітети жука-самітника … 269

присвятив пошукові нових екологічних підходів щодо пізнання популяційної
організації видів, сучасних проблем трансформації біорізноманіття, а також
організації й проведенню комплексних досліджень в Українських Карпатах та
прилеглих територіях.
У 1991 р. Йосиф Володимирович успішно захистив докторську дисертацію на тему
"Ценопопуляційна структура високогірних угруповань Карпат" за спеціальністю
03.00.16 – екологія. Це фундаментальне дослідження значною мірою доповнило
історичний доробок львівської екологічної школи, початок якої пов’язаний з першими
львівськими публікаціями з фітосоціології талановитого Й.К. Пачоського, автора
першого підручника "Фітосоціологія" виданого вже у 1920-ті роки у Херсоні. Не
менший внесок до формування львівської природничої спільноти зробив видатний
зоогеограф Б.І. Дибовський. Безпосередній зв’язок творчого формування Й.В. Царика
з львівською екологічною школою відбувся у співпраці з такими корифеями як К.А.
Малиновський, С.М. Стойко, М.А. Голубець, В.Г. Коліщук. Плідними на той час були
контакти з популяціоністами Грузії, Білорусі, Росії, Німеччини, Польщі.
Від 1992 до 1997 року вчений виконував обов’язки заступника директора з
наукової роботи Інституту екології Карпат НАН України. Значну роль у творчому
зростанні професора Й.В. Царика, як емпіричного дослідника та системного ученого,
відіграв біологічний стаціонар "Пожижевська", розташований на північно-східному
схилі однойменної гори на найвищому хребті Українських Карпат – Чорногорі. Він
доклав чимало зусиль, аби додати нових імпульсів у розвитку віддаленого від
цивілізації дослідницького осередку. Стаціонар став базовим полігоном, на якому
сформувалося нове покоління екологів, до якого разом з Й.В. Цариком належать –
професори В.І. Парпан, Л.І. Мілкіна, П.Р. Третяк, Ю.М. Чернобай, Г.Г. Жиляєв,
О.С. Климишин, Л.О. Тасєнкевич, В.Г. Кияк, Ю.Й. Кобів, І.М. Данилик, та кілька
десятків кандидатів наук. Біологічний стаціонар й дотепер належить до провідних
дослідницьких полігонів для наукової роботи не лише Інституту екології Карпат, але
й багатьох інших науково-дослідних, вищих навчальних і природоохоронних установ
України й зарубіжжя. Упродовж кількох десятків років тут ведуться оригінальні й
поглиблені дослідження з вивчення та охорони різних об’єктів рослинного й
тваринного світу, структури їхніх популяцій та особливостей функціонування за умов
змін середовища.
Різнобічне пізнання структурної організації популяцій та їх змін під впливом різних
чинників середовища відображене в монографіях під редакцією Й.В. Царика, в яких
розглядаються проблеми стратегії популяцій рослин у сукцесійних процесах
природних й антропогенно змінених екосистем Карпат, ендогенні чинники
різноманітності рідкісних, ендемічних і реліктових видів, їх адаптаційний потенціал,
концепція життєздатності популяцій рослин і механізми. Серед них "Стратегія
популяцій рослин у природних і антропогенно змінених екосистемах Карпат" (2001),
"Внутрішньопопуляційна різноманітність рідкісних, ендемічних і реліктових видів
рослин Українських Карпат" (2004), "Життєздатність популяцій рослин високогір’я
Українських Карпат" (2009), "Механізми самовідновлення популяцій" (2014).
В публікаціях останніх років Й.В. Царик у черговий раз окреслив новий
дослідницький простір. Цього разу він привернув увагу до дедуктивного розширення
консортивної парадигми, розглядаючи консорцію як елементарну еволюційну
одиницю екосистем. З цього приводу він підкреслив необхідність посилення уваги до