Page 269 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

268

студентом, Йосиф Царик ставився до навчання так само, як і до роботи на заводі та
залізниці. Не шкодував зусиль аби діставати підвищену стипендію, не обтяжувати
батьків своїми проблемами у бажанні здобути вищу освіту.
Першим наставником студента Царика в університеті став відомий український
паразитолог, завідувач кафедри зоології безхребетних, професор В.І. Здун, який
звернув увагу на наполегливого і кмітливого першокурсника і долучив його до
дослідницької роботи на кафедрі. Результатом стала феєрична літня практика у
Таджикистані, де практикант зібрав багатющий матеріал, який ліг в основу майбутньої
дипломної роботи. Наступні практики, дякуючи авторитетові В.І. Здуна, проходили
для Й. Царика в кращих профільних лабораторіях України, Росії, Естонії та Литви.
На завершення навчання (з червоним дипломом), у 1970 р. Й.В. Царик був вже
досвідченим дослідником, проявивши великий творчий потенціал. Він прийняв
рішення долучитись до широкого спектру екологічних досліджень, які виконувалися
в Державному природознавчому музеї НАН України у Львові за програмою ЮНЕСКО
"Людина і біосфера". Свідомо пішов на посаду старшого лаборанта, а за рік успішно
склав іспити до аспірантури, де керівником був відомий дослідник рослинного
покриву Карпат, геоботанік і видатний організатор високогірних досліджень проф.
К.А. Малиновський. Тема дисертації Й.В. Царика мала дещо незвичну для класичного
зоолога назву: "Накопичення і розклад підстилки в біогеоценозах високогір’я
Українських Карпат". Дисертація була захищена у 1977 р. у Дніпропетровському
державному університеті за спеціальністю 03.00.16 – біогеоценологія. Від 1974 р., по
закінченню аспірантури, вчений працював на посадах інженера-еколога, старшого
інженера, провідного інженера, від 1978 р. був переведений на посаду молодшого
наукового співробітника, а у 1980 р. посів за конкурсом посаду старшого наукового
співробітника. Предметом його досліджень на той період були динамічні процеси у
біогеоценотичному покриві Карпат, особливості формування структури й
продуктивності первинних і вторинних угруповань, зокрема, популяцій автотрофних
компонентів та їх реакції на зміни умов довкілля. Отримані матеріали увійшли до
колективних монографій під міжнародним грифом ЮНЕСКО: "Дигрессия
биоценотического покрова на контакте лесного и субальпийского поясов Черногоры"
(1984), "Динамика ценопопуляций травянистых растений" (1987), та за часів
незалежності – "Структура високогірних фітоценозів Українських Карпат" (1993).
Проведення комплексних досліджень рослинного покриву Карпат зумовило
поглиблене вивчення структурної організації популяцій рослин в угрупованнях. У
період 1980-2000 рр. Й.В. Царик у співпраці з проф. К.А. Малиновським послідовно
формували новий для України напрям популяційних досліджень, в яких популяція
трактується як природно-історична (генетична) одиниця. Результати цих досліджень
лягли в основу багатьох журнальних статей та дістали фундаментальних узагальнень
у вигляді колективної монографії "Структура популяцій рідкісних видів флори
Карпат" (1998).
Коли після довголітньої кропіткої експериментальної роботи проф. К.А.
Малиновський передав у 1988 р. керування відділом популяційної екології своєму
учневі Й. Царику, той продовжив традицію популяційних досліджень спочатку у
складі Львівського відділення Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного АН УРСР та,
після 1991 р., в утвореному на базі цього відділення Інституті екології Карпат НАН
України. На посаді завідувача відділу значну частку своїх творчих зусиль вчений