Page 173 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2024 Вип. 40

172 Борняк У.І., Рагуліна М.Є., Орлов О.Л.

шарів, обриси численних терас і досі виразно читаються у тілі травертину. Вони мають
віялоподібну форму та у найнижчій ділянці схилу досягають розмірів понад 10 м.
Забарвлення – жовтувато-сіре, структура – мікродетритова, дещо ущільнена, іноді
інкрустована відбитками листя дерев, зокрема – верби (Salix sp.). Каптування джерела
призвело до інактивації травертиноутворення по площині схилу, але зміна характеру та
гідродинаміки витоків призвела до формування нового морфотипу – гребеня (рис. 1А).

Рис. 1. Травертиновий водоспад «Змійка»: А – загальний вигляд, В – фрагмент
мохової дернини (Palustriella commutata + Apopellia endiviifolia).

о
Зараз, від самого витоку, потік спадає доволі похилим (до 5 ) та злегка
ступінчастим за рахунок давніх терас тіла травертину схилом. Вже тут у руслі
спостерігаються ініціальні форми травертиноутворення, представлені відкладенням
мінеральної речовини на гілках і листі. Нижче за течією, на відстані ~15 м від витоку,
о
на стрімкішій (до 10 ) ділянці схилу, з’являються мікротераси та мікробасейни,
подекуди обабіч потоку наростають підняті борти, сформовані туфоутворюючою
бріобіотою: тут вони мають переривчастий характер та не утворюють суцільної смуги.
о
Надалі процес бортоутворення помітно активізується: крутизна зростає (до 15 ), а
борти формують суцільний жолоб. Топографія схилу обумовлює звивистий характер
русла, і відповідно – і травертинового ложа. В ньому формуються численні невеличкі
водоспади та ерозійні котли, зумовлені спаданням води. Саме тут чітко проявляються
основні морфологічні елементи травертинового гребеня. Проте найвиразнішим він
о
стає вже на наступній ділянці, де ухил різко зростає (до 30 ): потічок спрямляється, а
жолоб заглиблюється в тіло гребеня до 10 см та стає вужчим.
У побудові гребеня активну участь беруть живі організми. Безпосередньо на
контакті з водою, канал вистелено слизуватим чохлом ціанобактерій, які поступово