Page 210 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2023 Вип. 39

Наукові записки Державного природознавчого музею. Випуск 39 (Львів, 2023)
Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 39 (Lviv, 2023)

УДК 502.4 (477)

1
2
3
1
Орлов О.Л. , Рагуліна М.Є. , Борняк У.І. , Дмитрук Р.Я. , Омельчук О.С.
2

ГІДРОЛОГІЧНИЙ ЗАКАЗНИК «ТРАВЕРТИНОВІ ДЖЕРЕЛА»

Травертинові джерела (petrifying springs) – унікальні природні утворення, що
формуються складною комплексною взаємодією абіо- та біотичних чинників, які
обумовлюють випадання карбонатів кальцію та магнію перенасичених
відповідними гідрокарбонатами розчинів. Так утворюються травертини (інша
назва – вапнякові або прісноводні туфи) – специфічні карбонатні породи осадового
типу, поширені в континентальних водоймах – джерелах, потоках, озерах тощо
(Lyons & Kelly, 2016).
Історія досліджень травертинових джерел околиць Львова налічує понад 120
років. Перші згадки знаходимо у праці A. М. Ломницького «Geologia Lwowa i
okolicy» (1897). Автор згадує про поклади травертинів на витоках та допливах
малих річок в околицях Львова, зокрема і на допливах р. Маруньки (Łomnicki,
1897).
Створення нових природоохоронних об’єктів, насамперед – комплексних, як і
пошук перспективних природоохоронних територій в цілому, тісно пов’язані з
завданнями Директиви Європейського Союзу 92/43/ЄЕС про збереження
природних оселищ та видів природної фауни та флори (1992) (Кагало, Проць, 2012)
та корелюють з потребами європейської програми збереження біологічного
різноманіття, згідно якої площі природо-заповідного фонду (ПЗФ) України до 2030
року мають зрости до 30% від загальної площі країни (Стратегія…, 2020).
Зазначимо, що в Європі травертинові джерела та пов’язані з ними природні
оселища включені до списку природоохоронної мережі Natura-2000 як пріоритетні
для охорони (Кагало, Проць, 2012). Пошук та виділення таких оселищ безперечно
сприятиме розбудові Смарагдової мережі (Василюк та ін., 2019) та Екологічної
мережі України (Закон про екологічну мережу).
Досліджувані травертинові джерела розташовані у лісопарковій зоні міста
Львова в історичній місцевості Майорівка на території Винниківського лісництва,
що за фізико-географічним районуванням належить до Давидівського пасма, яке є
продовженням горбогірного району Розточчя та є невисоким узгір’ям,
розчленованим на окремі масиви (Природа Львівської області, 1972). Відроги
Давидівського пасма є дуже мальовничими, з виходами корінних порід у вигляді
ерозійних останців та численними джерелами, що вибиваються з бортів дебрів. В
минулому цю місцевість, що традиційно була популярною відпочинковою зоною
для львів’ян, нерідко називали «Львівська (або Мала) Швейцарія» (Байцар А.,
2020).
Потік, безіменний за старими мапами, та названий нами за місцевістю, де він
розташований – Майорівським, живиться кількома джерелами (два – на витоках
лівого рукава і три – правого) та численними крапельними височуваннями з бортів
глибоких V-подібних заліснених ярів, що мають місцеву назву – дебри,
розмежованих вузьким вододілом.