Page 141 - NZDPM 33/2017

140 Дмитраш-Вацеба І.І.

Скорочення площі оселища внаслідок заростання чагарниками чи заліснення,
розорювання лучного степу чи використання його під кар’єр, а також надмірне
випасання худоби скорочує багатство раритетних видів рослин на порядок. На
початкових етапах деградації оселища із його складу зникають популяції Crambe
tataria, Daphne cneorum, Euphorbia volhynica, Adenophora lilifolia, Neotinea ustulata,
Carlina onopordifolia, Stipa tirsa тощо. Натомість, популяції Adonis vernalis,
Chamaecytisus blockianus і Pulsatilla patens виявились найбільш пристосованими до
нестачі площі оселища та пасовищної дигресії травостою. Така пристосованість
забезпечує високу частоту трапляння цих видів на лучних степах та, відповідно,
нижчу ймовірність вимирання популяцій при посиленні впливу несприятливих
чинників.
Високий рівень інтенсивності випасання витримують також Pulsatilla grandis,
Trifolium rubens, Orchis militaris, Iris hungarica, Stipa capillata, проте при значному
скороченні площі оселища вони все рідше трапляються у складі травостою лучних
степів. Тобто, при поєднанні впливу двох негативних чинників має місце деякий
синергетичний ефект.
Загалом, лучний степ з малою чи критично малою площею (5-0,5 га) і низьким
рівнем пасовищної дигресії характеризується більшим різноманіттям раритетних
видів, ніж ділянка зі значною площею і третім ступенем пасовищної дигресії (табл.
2). На ділянках площею 3-5 га зрідка можуть зберегтися популяції таких раритетних
видів, як Carlina cirsioides, Adenophora lilifolia, Rosa czackiana, Euphorbia volhynica,
Daphne cneorum, Dictamnus albus L., Rhamnus tinctoria Waldst. et Kit. тощо.
Таким чином, для забезпечення природного фіторізноманіття лучних степів,
багатства раритетної складової флори, а також збереження життєздатних популяцій
лучно-степових видів рослин необхідні як достатня площа оселища зі збереженням
усього притаманного йому різноманіття еколого-ценотичних умов, так і оптимальний
рівень випасання (чи викошування травостою), який би стримував заростання
чагарниками та не допускав посилення пасовищної дигресії. У зв’язку з малою
кількістю оселищ, в яких дотримуються ці умови (їх частка із досліджених нами
становить 11,5 %), відродити природне багатство лучних степів раритетними видами
рослин без застосування спеціальних регулятивних заходів неможливо. Тому
виняткове значення мають такі природоохоронні заходи, як збільшення площі
оселищ за рахунок прилеглих територій, вилучення зі схилів пагорбів штучних
деревних насаджень і чагарників та запобігання подальшому заростанню лучних
степів; регулювання процесу випасання, запровадження регульованого викошування
травостою.

Висновки

Отже, скорочення площі лучних степів та пасовищна дигресія травостою є
одними з головних причин скорочення раритетного фіторізноманіття лучних степів
Південного Опілля. Створена регресійна модель (модель 1) зміни раритетного
фіторізноманіття при посиленні впливу негативних чинників відображає стабільне
зменшення кількості популяцій раритетних видів як при скороченні площі, так і при
посиленні ступеня пасовищної дигресії травостою. Її коригована модифікація
(модель 2) показала, що при початковому впливі на оселище негативних факторів
відбувається стрибкоподібне зменшення кількості видів, тоді як подальше