Page 127 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

126 Гірна А. Я.

рослинність (Кагало та ін., 2012). Унікальні різнорідні ландшафти Дністровського
каньйону обумовлюють багатство флори та фауни та не одне століття привертають
увагу дослідників.
Вивчення фауни лівобережної частини Дністровського каньйону на Тернопільщині
розпочалося ще у ХІХ ст., а саме, коли у 1866-1869 рр. членами Комісії Фізіографічної
за фінансової підтримки графа Володимира Дідушицького були організовані перші
наукові експедиції на Поділля (Fedorowicz, Kawecki, 1962). Одним із характерних для
цієї території видів павуків А. Вєжейський відразу назвав тарантула – Lycosa
singoriensis (Laxmann, 1770) (Wierzejski, 1867). На той час він трапляється повсюдно,
на перелогах, полях і навіть на городах від Теребовлі і Гримайлова аж до с. Синьків у
Дністровському каньйоні; поширений у тогочасних Чортківському, Тернопільському,
Бережанському повітах, а також частині Золочівського (Łomnicki, 1870). Цей вид з
України (з Поділля Галичини; Petrusewicz, 1937), відомий ще з 1825 року, коли був
вказаний у конспектах фауни одного з перших академічних підручників із зоології
(Jarocki, 1825).
Зібрані на Поділлі види, у тому числі визначені на основі матеріалів
А. Вєжейського з південної частини Чортківського повіту, були включені Л. Вайґелем
до списків арахнід Галичини, оприлюднених у перших звітах Комісії Фізіографічної
(Wajgiel, 1867; 1868). Пізніше інформація про них була ще раз опублікована
натуралістом у каталозі «Arachnoidea Haliciae» (Wajgiel, 1874).
М. Ломницьким наведено чотири види павуків, а саме Araneus diadematus Clerck,
1757 (як Epeira diademata L.), A. marmoreus Clerck, 1757 (як E. marmorea CK.),
Larinioides patagiatus (Clerck, 1757) (як E. patagiata CK.) і Misumena vatia (Clerck, 1757)
(як Thomisus citreus Wlk.) зі с. Дзвенигород над Дністром, де їх знайдено у гніздах оси
пелопея (Łomnicki, 1870; за визначеннями Л. Вайґеля). Інші види арахнід з подорожі
Поділлям між річками Серет, Збруч і Дністер були передані вченим на збереження до
Зоологічного кабінету Ягеллонського університету. Їхній перелік опублікований
М. Новицьким як куратором колекцій кабінету у звітах Комісії Фізіографічної
(Nowicki, 1870; за визначеннями Л. Коха), а також Л. Кохом (Koch, 1870) у працях
Краківського наукового товариства. На жаль, як і у випадку зі зборами
А. Вєжейського, без зазначених локалітетів.
У 1884 році В. Кульчинський під час аналізу фауни павуків-скакунів Галичини
навів для околиць с. Більче-Золоте над р. Серет вид Carrhotus xanthogramma (Latreille,
1819) (Kulczyński, 1884; як Philaeus (?) bicolor (Walck.)).
Види павуків з Поділля, що відомі за вже переліченими публікаціями (Wierzejski,
1867; Łomnicki, 1870; Wajgiel, 1867, 1868; Nowicki, 1870; Kulczyński, 1884), а також
дослідженнями Р. Кунтце щодо ксеротермної фауни регіонів Європи (Kuntze, 1931),
включені К. Петрусевичем до Каталогу павуків Польщі (Petrusewicz, 1937).
У 1938 році Р. Кунтце і Я. Носкевич опубліковали працю «Огляд зоогеографії
Польського Поділля» (Kuntze, Noskiewicz, 1938), наголосивши, що аранеофауна
регіону вивчена дуже слабко. З-поміж знаних виокремлено групу подільських (Eresus
kollari Rossi, 1846 і Lycosa singoriensis (Laxmann, 1770) і псевдо-подільських (Synema
globosum (Fabricius, 1775) і Argiope bruennichi (Scopoli, 1772) видів павуків. Окрім
іншого, Eresus kollari (як E. niger Pet.) наведено з с. Мельниця-Подільська та
м. Заліщики, Lycosa singoriensis (як Hogna s.) – м. Заліщики, Argiope bruennichi (як А.
Brünnichi) – c. Зелений Гай, лісу між селами Добрівляни-Городок, а також с. Синьків.