Page 249 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

246 Канарський Ю. В., Панін Р. Ю.

1
(Łomnicki, 1890) . Ця праця, як і звіти з експедицій М. А. Ломницького на Поділля, в
Передкарпаття, Бескиди, Ґорґани й Чорногору (1868–1882 рр.), супроводжуються
яскравими детальними нарисами природи досліджуваних місцевостей, завдяки чому
вони й сьогодні мають надзвичайну цінність у плані оцінки історичних змін природних
ландшафтів і біорізноманіття нашого краю. Колеоптерофауну Закарпаття у першій
половині ХХ ст. вивчали переважно чехословацькі й угорські дослідники, зокрема
Я. Роубал, Й. Флейшер, Е. Чікі та інші. Результати цих досліджень узагальнені в
«Каталогу жуків Словаччини й Підкарпаття» Яна Роубала (Roubal, 1930) та «Фауні
жуків Карпатського басейну» Ерно Чікі (Csiki, 1946). Найслабше вивченою
залишилася територія Волинської височини і Західного Полісся (Волинська,
Рівненська області), про колеоптерофауну яких знаходимо лише опосередковані або
фрагментарні дані (Якобсон, 1905; Александрович, 1991; та ін.).
Окремо відзначимо постать видатного українського ентомолога Володимира
Лазорка (1909–1990), який провів фундаментальну роботу з критичного опрацювання
і таксономічного впорядкування колеоптерологічних матеріалів, зібраних до середини
ХХ століття (Лазорко, 1938a, 1938b, 1963, та ін.).
У повоєнний (радянський) період були фактично згорнуті пошукові фауністичні
дослідження, властиві для австро-угорського та польського (чехословацького)
історичних періодів, натомість головну увагу приділяли вивченню шкідників
сільського та лісового господарства і розробці методів боротьби з ними. У небагатьох
працях цього періоду, присвячених турунам Закарпаття і Західного Поділля
(Пономарчук, 1962, 1963; Кулянда, 1978; Кулянда, Петрусенко, 1978), містяться
переважно схематичні, не деталізовані за місцями знахідок матеріали, і до того ж часто
сумнівні та помилкові дані.
Сучасний, український період досліджень характеризується відновленням еколого-
фауністичних пріоритетів та приділенням значної уваги актуальним питанням
вивчення і збереження біорізноманіття. У цьому контексті найвагоміший внесок у
вивчення регіональної фауни турунів зробив В. Б. Різун. Його монографія «Туруни
Українських Карпат» (2003), де були зведені дані й по прилеглих теренах Волино-
Поділля, є своєрідною точкою відліку для наших досліджень карабідофауни західних
областей України. Низка публікацій В. Різуна також стосуються околиць Львова,
Розточчя, Західного Полісся й Західного Поділля.
Наші дослідження турунів на заході України тривають вже понад 20 років. За 100-
150 років, що минули від початкових ентомологічних досліджень, природа краю
сильно змінилася. Окремі регіони зазнали докорінної трансформації природних
екосистем і ландшафтів, інші й зараз потерпають від наслідків нерозумної
господарської діяльності в минулому або перебувають під загрозою новітньої хвилі
аграрної та будівельної експансії і вирубування залишків природних старовікових
лісів протягом останніх років. Знищено багато оселищ, у яких проводили збори
дослідники австро-угорського й міжвоєнного періодів. Проте, незважаючи на всі ці
зміни, нам під час експедицій у різні регіони Західної України регулярно трапляються
нові й цікаві ентомологічні знахідки, зокрема й турунів. Деякі з них були опубліковані

1 Тут і далі цитуємо лише ті праці, що стосуються турунів (Carabidae)