Page 114 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2023 Вип. 39

112 Гураль-Сверлова Н. В., Гураль Р. І.

випадкового переселення організмів за межі їхнього природного ареалу» з наступною
«адаптацією до нових умов існування» (Климишин, 2003), яке більше підходить для
молюсків та інших безхребетних тварин. У такому розумінні «антропохорний» та
«інтродукований» можна вважати повноправними синонімами.
Менше, ніж за 5 років (з осені 2018 р. по березень 2023 р.), на заході України було
зареєстровано 5 не відомих раніше антропохорних видів наземних молюсків,
походження і природне розповсюдження яких пов’язане з різними географічними
регіонами. Серед них кримський вид Monacha fruticola (Gural-Sverlova, Gural, 2020),
балканський Tandonia kusceri (Gural-Sverlova et al., 2019; Balashov, Markova, 2023а),
східно-середземноморський Monacha claustralis (Gural-Sverlova, Gural, 2023),
середземноморські Cornu aspersum (Gural-Sverlova, Gural, 2021) і Hygromia cinctella.
Суттєво збільшилася також кількість спостережень інших антропохорних видів,
зроблених особисто співробітниками лабораторії малакології Державного
природознавчого музею НАН України у м. Львові (надалі в тексті – ДПМ НАНУ) та
іншими особами, зокрема, розміщених у базах даних громадянської науки (citizen
science databases), що дозволяє уточнити характер їх сучасного розповсюдження на
заході України загалом та, зокрема, на території Львова та його найближчих околиць.
З огляду на це, виникла необхідність опублікувати доповнення до попередніх
оглядів антропохорних видів наземних молюсків заходу України (Гураль-Сверлова,
Савчук, 2019, 2020; Gural-Sverlova, Gural, 2021), а також опробувати різні підходи до
їх класифікації.

Матеріал і методика досліджень

Відомості щодо видового складу антропохорних наземних молюсків, їх сучасного
розповсюдження та хронології виявлення на заході України, узальнені в попередніх
публікаціях (Гураль-Сверлова, Савчук, 2019, 2020; Гураль-Сверлова, Гураль, 2021;
Gural-Sverlova, Gural, 2021), були доповнені власними спостереженнями останніх
років, зборами інших дослідників, переданими для визначення до лабораторії
малакології або до малакологічного фонду ДПМ НАНУ, окремими літературними
даними (Balashov, Markova, 2023а) та підтвердженими якісними фотографіями
спостереженнями у двох базах даних (iNaturalist. 2023; UkrBIN, 2023).
Аналогічно до попередніх оглядів (Гураль-Сверлова, Савчук, 2019, Gural-Sverlova,
Gural, 2021), до переліку антропохорних видів не включали кілька видів слизняків з не
встановленими точно межами природних ареалів, а також види, які можуть бути
автохтонними для однієї частини заходу України та адвентивними – для іншої.
Яскравим прикладом останніх може бути автохтонний для західної частини
Подільської височини та прилеглих до неї територій ксерофільний вид Xerolenta obvia
(Menke, 1828), сучасний ареал якого на заході України може бути суттєво розширений
за рахунок антропохорії (Gural-Sverlova et al., 2022).
Для скорочення обсягу цитованих джерел нижче ми посилаємося переважно на
оглядові праці та публікації останніх років. З повним переліком літературних джерел,
починаючи від другої половини ХІХ ст., використаних нами раніше для аналізу
видового складу, просторового розподілу і хронології виявлення антропохорних
наземних молюсків на заході України, можна ознайомитися в попередніх оглядах
(Гураль-Сверлова, Савчук, 2019, Гураль-Сверлова, Гураль, 2021; Gural-Sverlova, Gural,
2021).